З Новим роком!

Хай Новий рік у вишиванці
Розбудить Вас щасливо вранці.
Хай принесе  у Вашу хату
Усмішок і радощів багато,
Розбудить приспані надії,
Зерном і щастям Вам засіє,
Зігріє миром і любов'ю
І подарує Вам здоров'я!

У переддень Нового року

  Ось і добігає до завершення 2014 рік. Яким він був для кожного українця? Що залишив по собі? Чи тільки біль, сум і тривогу?

  Звісно, цей рік став важким для нашої держави: надто багато драматичних моментів. Але водночас він був повен надій та сподівань, пов'язаних зі змінами на краще у зв'язку з Революцією Гідності. Усі ці події, що увірвались, мов буревій, назавжди змінили життя країни, згуртували нас у єдину і непереможну націю, котра не хоче більше миритись із жорстокістю, з беззаконням, зі свавіллям та, безумовно, із посяганням на нашу незалежність.

  У переддень Нового року та Різдва Христового ми із невимовним болем згадуємо героїв Небесної сотні та героїв АТО, які віддали своє життя задля щасливого майбутнього. Вони вже ніколи не сядуть до Святої вечері зі своєю родиною, не відчують радості Різдва, не побачать Вифлеємської зорі, що возсіяла над Україною. Так, саме ця Зоря, я вірю, принесе у 2015 році на нашу землю мир і спокій. 

  Дорогі українці, як писав Іван Франко, " при вході в Новий рік погляньмо назад, на те, що ми пробули, згадаймо, браття, кожний крок кривий, всі помилки, що важко промайнули, і кожний удар нещастя громовий...". Хай у Новому році буде все нове, хіба щоб одвічні істини лишалися старими. Отож, з Новим роком, моя Україно!

                               З Новим роком, браття милі,

                               В новім щастю, новій силі

                               Радісно вітаю Вас.

                               І бажаю, щоб в здоров'ї,

                               В мирі, з братньою любов'ю

                               Відтепер ішов Вам час.

                               І бажаю, щоб трудяще

                               Те життя Вам якнайкраще

                               Без біди минало всім.

                               Щоб думками  Ви міцніли, 

                               Багатіли - не бідніли,

                               Щоб веселий був Ваш дім.

                               І бажаю, щоб ми згідно,

                               Сміло, свідомо, свобідно

                               Йшли до спільної мети.

                               В своїй хаті жить по-свому,

                               Не коритися нікому,

                               Лад найкращий завести.

                                                                   Іван Франко

Цей день в історії нашого народу

                              25 грудня 1845 року Т. Шевченко написав свій "Заповіт"

   Листопад 1845 року видався мокрий, вітряний і холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла дужче, ніж зазвичай, бо тоді він, працюючи в складі Археографічної комісії, змушений увесь час їздити по селах і містах та змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі.

   Вранці поет виїхав із села В'юнище , у дорозі змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся  зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті. Думи роєм носилися в голові, просилися на папір. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «Давидові псалми» і ще кілька ліричних творів. 

  Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, лікар Андрій Козачковський, який негайно ж перевіз Тараса Григоровича до себе у Переяслав. У хворого почалося  запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійне. Кобзар лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. В уяві виринав Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що залишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле, щире слово, і на папері лягли рядки: " Як умру, то поховайте мене на могилі..."

  Вірш написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. Він   не знав тоді, що ця  поезія стане дуже популярною піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки в його Україні, але й далеко за її межами. Не думав ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів  сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт.

   На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії.

  «Заповіт» пішов у люди: його переписували , передавали з рук у руки, вивчали напам'ять. 

  А сьогодні хай слова Шевченкового "Заповіту" лунають гучним дзвоном, щоб почули всі оглухлі, випростувалися похилені, щоб знову воскресли тіні славних предків, щоб знову  на нашій землі народжувалися, росли, змагались, творили та, зрештою, щоб жили...

Неоціненні скарби українців

    Фразеологічні цікавинки

  Українські фраземи -  неоціненні скарби народу. Ці вислови надають нашому мовленню образності, емоційності, виразності та яскравості.

  Тому ця рубрика для усіх, хто хоче збагатитися та отримати насолоду.  Отож, запрошую до читання.

У нього грошей - кури не клюють, а боргів - хоч греблю гати.

Носив важкий тягар на душі, доки вона в п'яти не опустилась.

Він теж іноді розправляє крила. Але тільки для того, щоб злетіти на вищий щабель влади.

Сипав сіль усім на рани. А йому лише спромоглися насипати солі на хвіст.

Пішов за тридев'ять земель, а потрапив туди, куди Макар телят не ганяв.

Обмінялися люб'язностями: він йому показав, де раки зимують, а той йому показав, де козам роги правлять.

Бився головою об мур, доки десята клепка не випала.

Хоч він і велике цабе, та все одно ведмідь йому на вухо наступив.

Тримав постійно носа за вітром, доки нежить не схопив.

На все дивився під власним кутом зору, а кут був тупий.

Зводив кінці з кінцями, доки гордіїв вузол не утворився.

Більше читаймо

 Люди перестають    мислити, коли  перестають читати .
                            Д. Дідро

 Дуже влучний вислів. Адже  кожен прекрасно розуміє, що читання підвищує інтелектуальні здібності, змушує мислити й аналізувати (і це лише незначна частина позитивного впливу, який чинить на нас художня та інша літератури).

      Книга...Вона була і залишається невичерпним джерелом знань. Недаремно читаємо у  "Повісті врем'яних літ": "Книги - це ріки, що напувають собою увесь світ. Той, хто читає, веде бесіду з Богом і наймудрішими людьми".

    Тисячі книг написано. І кожна для нас  - загадка. Розгортаємо першу - опиняємось у казковій країні. Далі відвідуємо далекі планети, потрапляємо у минуле, дізнаємось, як жили предки у сиву давнину. А потім...зазираємо у майбутнє. Хіба ж це не диво?!
    У сучасному світі, на жаль, багато людей поступово забувають про книги, оскільки переконані в тому, що їх легко може замінити телебачення та Інтернет. Але хіба це правильно? Чому ми забуваємо про естетичне задоволення? Комп'ютер ніколи не зможе передати відчуття перегортання сторінок.Книга удосконалює комунікативні вміння, дарує спокій та допомагає оптимістично сприймати світ.

  Деякі люди просто шалено люблять тримати книги в руках, оскільки вважають їх істинним «дивом», яке допомагає перенестися у світ спокою, любові і романтики. Саме читання позбавляє нас від повсякденної суєти, різних турбот і нескінченних проблем. Так, справді, хороша книга здатна підтримати, дати пораду, стати найкращим другом. То невже є привід, щоб не читати?!

. 

Спішить із дарами у кожну домівку Святий Миколай...

 Щиро вітаю усіх із Днем Святого Миколая – найсвітлішим і найрадіснішим святом усього християнського люду.

  Із його приходом кожен із нас сподівається на якесь маленьке диво: здійснення заповітної мрії, котра під силу лише святому.

  Тож хай добрий Святий принесе рідній Україні мир та спокій. Хай завітає зі своїми дарами у кожну домівку та наповнить її величезним променем щастя, що внесе тепло навіть у  непроникливі куточки. Хай освятить усіх і благословить на добрі справи!

Не будьмо байдужими

   Напередодні 19 грудня - Дня  Миколая пройде Всеукраїнська акція"Миколайчики  для героїв".

   Міжнародний благодійний фонд "Час служити" запрошує усіх долучитися до акції та приготувати миколайчики для воїнів власними руками. Подарунки, зроблені з любов'ю, донесуть тепло наших сердець, а підтримка дітей  наблизить перемогу.

  Більш детально про умови акції дивіться на офіційному веб-сайті МОН України.

4 грудня - велике християнське свято Введення

Велике християнське свято Введення, або Вхід у храм Пресвятої Богородиці належить до дванадцяти неперехідних, тобто нерухомих, свят греко-католицької церкви і відзначається 4 грудня за новим стилем.

Підставою служить церковний переказ про те, як у трирічному віці батьки урочисто ввели в Єрусалимський храм Марію, майбутню Богоматір.

Це свято започатковано ще на зорі християнства, отримало широке поширення в дев'ятому столітті. 

Батьки Діви Марії, праведні Іоаким і Анна, молилися про те, щоб Господь послав їм дитину, так як пара була бездітною. Вони дали обітницю, якщо народиться дитя, присвятити його служіцнню Богові. Коли Пресвятій Діві виповнилося три роки, святі батьки вирішили виконати свою обіцянку. Зібравши родичів і знайомих, одягнувши Пречисту Марію в найкращий одяг, зі співом священних пісень, із запаленими свічками в руках привели Її до Єрусалимського храму, до  якого вели сходи в п'ятнадцять високих щаблів. Немовля Марія, як тільки Її поставили на першу сходинку, швидко подолала інші й зійшла на верхню.

Потім первосвященик Захарія, за навіюванням Святого Духа, ввів Пресвяту Діву у святеє святих, куди з усіх людей тільки один раз на рік входив первосвященик з очисною жертовною кров'ю. Всі присутні в храмі дивувалися незвичайній події. Праведні Іоаким і Анна, віддавши Дитятко на волю Отця Небесного, повернулися додому.

Марія залишалася на вихованні в храмі аж до повноліття, тобто до п'ятнадцятирічного віку, після чого Вона була видана заміж за літнього вдівця тесляра Йосифа. Глибокою таємницею покрите земне життя Богородиці від дитинства до вознесіння на небо. Сокровенним було і Її життя в Єрусалимському храмі. Але в церковному переказі збереглися відомості про те, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалася в товаристві благочестивих дів, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася і зростала в любові до Бога.

                                  Народні прикмети, пов'язані зі святом Введення:
                                     Введенські морози ще зими не роблять.
                                     Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави.