ЗНО-2015

Учасники ЗНО зможуть отримати копії своїх тестів

Після оголошення результатів зовнішнього оцінювання кожен учасник тестування матиме можливість ознайомитися зі своєю сертифікаційною роботою. Про це у своєму Facebook повідомив директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук.

“УЦОЯО робить іще один крок до відкритості. Відтепер кожен учасник ЗНО може ознайомитися в on-line режимі зі своєю сертифікаційною роботою. Для цього йому необхідно упродовж тридцяти днів після оголошення результатів подати запит, заповнивши відповідну форму на своїй інформаційній сторінці на сайті УЦОЯО”, – зазначає Лікарчук.

За його словами, залежно від кількості запитів, але не більше ніж через 5 днів, відскановану копію сертифікаційної роботи буде розміщено на інформаційній сторінці учасника тестування.

Паралельно учасник ЗНО може отримати копію сертифікаційної роботи на папері. Детальнішу інформацію про порядок отримання копій сертифікаційних робіт розміщено на сайті УЦОЯО. 

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2015/03/24/uchasnyky-zno-zmozhut-otrymaty-kopiji-svojih-testiv/">ЛітАкцент</a>

Він подарував нам не тільки "мрію"...

Загадка поезії...

    Поезіє, ти чарівна скрипка у чудовому оркестрі літератури! На твоїх струнах грає свою мелодію Її Величність Муза. У тиші безсонних ночей вона приходить до поета, награє йому музику, котра торкається душі Митця і надовго стає володаркою його серця. А поетове творіння -  це завжди політ фантазії, творчої думки. Спробуємо уявити на мить, що література, зокрема  поезія, раптом зникла у небуття. Мабуть, разом із нею зникли б і наші почуття, душа стала б прозаїчною, буденною. А так хочеться свята! 

    Тому сьогодні,  у Всесвітній день поезії,  дуже хочеться подарувати Вам, дорогі читачі, незабутню  зустріч із прекрасним.  Візьміть збірочку улюбленої поезії. Розгорніть її. Чуєте звуки загадкової  чарівної мелодії? Це дивовижні акорди СЛОВА. Хай вони запалюють у душі вогник любові, пробуджують світлі мрії, надихають на звершення добрих справ! 

   В. Симоненко "Про поезію"

Поету,  кажуть,  треба  знати  мову

Та  ще  уміти  вправно  римувать.

Натхнення  і  талант  -  і  все  готове  -

Слова  самі  піснями  забринять.

То  правда  все,  але  не  в  тому  сила,

Мені  здається,  що  не  тим  вірші

У  дні  тяжкі  серця  наші  палили,

Любов  і  зненависть  будили  у  душі.

Бо  не  запалить  серце  точна  рима,

Яку  хтось  вимучив  за  місяць  чи  за  ніч.

Ні,  інша  сила,  буйна,  незборима,

Вогнем  і  пристрастю  напоює  ту  річ.

Ні,  інша  сила  так  цілющо  діє,

Словам  велику  надає  вагу,

Бо  з  нею  світ  цвіте  і  молодіє,

І  світло  б'є  крізь  морок  і  пургу.

Без  неї  рими  точні  й  милозвучні

Не  варті  навіть  драного  гроша  -

    Слова  звучать  примусить  сильно  й  гучно

                                                     Лише  одна  поетова  душа. 

Щастя...Яке воно?

     20 БЕРЕЗНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЩАСТЯ

     Найпрекрасніші і водночас найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, піклуючись про щастя інших.
                                        В. Сухомлинський

Друзі, чи замислювались Ви над тим, що для Вас означає щастя? Здоров’я, любов та підтримка рідних чи, може, відпочинок на екзотичних островах? Як би там не було, а істина одна: осягнути щастя прагне кожна людина.

   А яке воно...щастя? Кажуть, що різне буває: і за виміром, і за плином часу, і за станом душі... Навіть тлумачний словник також твердить, що це слово має кілька значень.

   Людська уява часто малює щастя у вигляді чарівного синього птаха, який несе на своїх крилах саме те, чого б хотілося кожному з нас. Та птах цей дуже полохливий: ледь устиг десь зупинитися — і вже знов злітає. Так і щастя людське — тривке й швидкоплинне, його можна легко зруйнувати, а повернути буде дуже важко чи й зовсім неможливо. Тому ми повинні обережніше ставитися до щастя інших людей, не випробовувати його на стійкість, і тоді, можливо, до нас також прилетить птах щастя. А коли це трапиться — не ховатися від інших, не зачиняти вікна й двері, щоб ніхто нічого не почув і не побачив, бо щастя не любить сидіти в клітці. Треба ділитися ним із іншими, бо чим більше ти даруєш, тим більше до тебе повертається.

   Для мене щастя – це відчувати всю повноту та радість життя. Коли сонце своїми промінчиками не обпікає, а зігріває, коли хмари заворожують, а не обливають дощем. Коли рідні та близькі живі і здорові. Коли навколо тебе посмішки, а не похмурі гримаси. Щастя – це стан душі!

   А ще щастя в тому, щоб дарувати добро. Можна принести людині щастя однією усмішкою: ми ж не знаємо, про що думає  сувора жінка, ображена на весь світ, або  молодий чоловік із порожнім поглядом? Наша посмішка здатна творити дива... Хтось посміхнеться у відповідь, хтось відвернеться - але вже точно не залишиться байдужим. Знайдуться такі, що передадуть посмішку,- і вже через кілька годин світ буде переповнений яскравими барвами! Тоді кожен зловить себе на думці: «Чого раптом усі такі щасливі ходять?». А це всього лиш запалився в душі маленький вогник, який допоміг розігнати сутінки!

    А ще, як мені здається, необхідною умовою щастя для кожної людини є МИР на землі. Зі щастя кожного складається щастя родини, країни, планети. Тож хочеться сказати всім: «Друзі, зробімо нашу планету щасливою!".

  Будьте щасливими, діліться своєю щирістю та добротою, частіше посміхайтеся та радійте життю. І хай усі Ваші мрії та сподівання неодмінно збуваються!

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю...

  Є скарби, допоки їх шукають.

 Перестануть - от тоді вже все... 

                               Ліна Костенко

 Щира й безкомпромісна, вона  у свої 85 років захоплює читачів вольовим характером. У молодості категорично відмовлялася друкувати нову збірку, якщо її просили забрати хоча б один вірш. І так само впевнено давала ляпас директору філармонії, коли той заборонив співакам виконувати її твори. Не сприймає вона і хвалебних од від влади. Коли Віктор Ющенко хотів вручити їй орден Героя України, відмовилася, мотивуючи, що "політичної біжутерії не носить". За таку позицію Ліну Костенко й люблять.

   Її характер гартувався змалечку. Батька, як ворога народу, вислали у сталінські табори, потім 11-річна дівчина пережила страхіття Другої світової війни.

  Після завершення інституту здавалося, що літературна кар’єра стрімко злетить, однак уже після виходу двох збірок їй раптово почнуть "ставити палиці в колеса". Радянська влада одразу помітить упевнену інтонацію та вольовий тон. Цього допустити не могли.Її критикували за формалістичні викрутаси зі словом, викликали на виховні бесіди, а вона й далі не поступалась. Більше того, коли радянські війська ввійшли тоді ще в Чехословаччину, єдина зі Спілки письменників виступила із засудженням. За таку витівку поетесу не арештували, але про видання своїх творів треба було забути на довгих 16 років.

  На роботу неможливо було влаштуватись, гонорарів не отримувала, а на руках двоє дітей. Справжній переполох наробив і роман у віршах "Маруся Чурай". Твір редагуватимуть аж 6 років, та навіть у м'якій палітурці й на газетному папері він став раритетом. Коли ж вийшов у подарунковому виданні, за романом у книгарнях стояла черга.

 Ліна Костенко протягом 20 років їздила в Чорнобильську зону. Час від часу привозила тамтешнім людям ліки, знала місцевих поіменно. Зараз поетеса продовжує працювати з архівами батальйону, який займався захороненням відходів. Обіцяє написати книжку про трагедію.

  Вона не любить юрб і телекамер, у слухавці найчастіше чути голос автовідповідача. І доки українські письменники намагаються висунути її на Нобелівську премію, Ліна Костенко наполегливо береже від усіх свою незалежність.

   Любі мої читачі, у переддень 85-ліття геніальної поетеси сучасності Ліни Костенко пориньмо у світ  її художнього слова та спробуймо відшукати скарби, без яких не може існувати людство. Дізнаймося, хто творить сьогоднішню історію, у чому сенс людського буття, що таке етичні та естетичні цінності, щоб через багато літ наші нащадки змогли розпізнати на полотні світової культури неопалиму купину – незнищенну квітку, яку витворила своєю мужністю і вилеліяла любов’ю неперевершена майстриня, котра написала:

                                            Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

                                            І, може, це і є моя найвища сутність.

    Цінуймо кожну мить життя, бо вона є неповторною. Навчімося любити все навкруги: «травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня, вечірню в попелі жаринку, шляхетну інохідь коня…», будьмо вдячними Богу за  ще один прожитий день.

Кінопроект "Солодка Даруся"

"Солодка Даруся" - найвідоміший та найпопулярніший твір Марії Матіос

  У понеділок, 16 березня, у Києві презентують кінопроект "Солодка Даруся" — адаптація однойменного бестселера Марії Матіос у режисурі Олександра Денисенка.

 Робота над цим кінопроектом триває понад півтора року та відбувається під патронатом Петра Порошенка, а також за підтримки Анджея Вайди, Фонду братів Віталія та Володимира Кличків, всесвітньо відомого голлівудського кінооператора– номінанта на премію "Оскар" Славоміра Ідзяка (автора фільмів "Падіння чорного яструба", "Гаррі Поттер"), Анджея Струмілло.

  Зйомки стрічки тривають у Карпатах (Івано-Франківщина і Закарпаття — Микуличин — Рахів). У цьому фільмі головну роль виконує польська артистка з Варшави. Є  думки,  що ця стрічка буде надзвичайно потужною. Її порівнюють із "Тінями забутих предків" Сергія Параджанова.

  Марія Матіос розповідає нам про важке життя жінки Дарусі у гірському селі за радянської доби (десь у 1970-х роках). Усі її вважають німою та несповна розуму через  часті головні болі, але кличуть чомусь Солодкою Дарусею. Вона живе сама в хаті своїх батьків і дає собі раду лише завдяки сусідам та добрим людям. За багато років її вчинки знайшли розуміння серед односельчан, але час від часу люди лякаються чи то її, чи то власних гріхів.

 Місцева радянська влада навіть не намагалася надати якусь лікарську допомогу Дарусі. Напрочуд дивним видається те, що, коли доля усміхнулася  Дарусі й вона пішла на поправку,  самі сільські люди, боячись чогось, вважають за краще повернути усе так,  як було колись.

  Твір насичений мальовничими описами місцевого побуту та звичаїв. Своїх читачів він повертає в минуле на 30-40 років і розповідає вже про молоду пару (батьків Дарусі), які намагалися зберегти від злого людського ока своє кохання. Та зміни влади, війна, людська заздрість та забобони виривають їх із їхнього маленького щасливого світу й кидають на жорна історичних подій. Незважаючи на всі негаразди, сім'я виживає, але її життя нівечать агенти радянської влади, для яких немає нічого святого.

  Отож, якщо Вам цікаво дізнатись, як складеться доля Дарусі, читайте роман та обов'язково, коли буде така можливість,  дивіться фільм.

"Станіславський феномен" в українській літературі

13 березня - 55 років із дня народження Юрія Андруховича,  поета, прозаїка, перекладача, есеїста, віце-президента Асоціації українських письменників, засновника поетичної групи БУ-БА-БУ.
           Найбільш відомі твори

Юрій Андрухович — чи не найвідоміший за кордоном український письменник: його твори перекладено і видано в Польщі, Німеччині, Австрії, Франції, Канаді, США, Угорщині, Фінляндії, Швецїі, Іспанії, Росії, Болгарії.

 Я тремчу, щоб тільки не зачинялися двері, бо відчинені двері – то незбагненна радість.
                                                           Роберт Данкен

Саме таким епіграфом починається його нова книга . «Таємниця» вийшла німецькою та польською мовами.

«Московіада»видана англійською у США та болгарською.

«Я прожив у Москві майже два роки, і то були чи не найщасливіші мої часи. Мабуть, саме з цієї причини в моєму романі стільки злості й чорної невдячності. Я досі не знаю, що в ньому більше важить: втрачені можливості чи здобуті примари.»

  «Дванадцять обручів» — французькою у Франції. 

 Перший роман Юрія Андруховича «Рекреації» уже давно зайняв почесне місце в пантеоні сучасної української літератури. У ньому якнайяскравіше розкрився потяг автора до гротеску і фантасмагорії.

«Лексикон інтимних міст» – найбільший за обсягом твір Юрія Андруховича. Невтомний мандрівник Україною, Європою, Америкою, автор розповідає нам 111 історій про 111 міст, з якими йому пощастило пережити щасливі й не дуже, але завжди інтимні – у широкому значенні цього слова – пригоди. Розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами, ці різножанрові тексти – від есе й оповідань до віршів у прозі – разом становлять автобіографічний атлас світу письменника. Крім того, кожна «лексиконна» пригода є чітко вписаною не лише у просторові, а й у часові координати, що дає змогу читачеві здійснити слідом за автором 111 приватно-історичних стрибків від середини 60-х років минулого століття до наших днів. 

"Перверзія. "Авантюрно-детективні історії в «місті привидів» у Венеції стали тією живою сумішшю, що спричинила читацький успіх перших видань роману. Його перекладено англійською, польською, російською, сербською і фінською мовами.