четвер, 16 лютого 2017 р.

Україноцентрична ідея у творчості Олекси Стороженка

                                   Учням 7 класу
   Новела "Вуси" О. Стороженка  не ввійшла до навчальної програми, проте семикласникам варто її прочитати. Про це пише професор кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Інна Приходько. І ось чому: твір має багатий підтекст, який треба "розкодовувати" крізь комічне, часом завуальоване скло. 
   Новела стала знаменитою ще в 19столітті(надрукована була 1861 р. в журналі "Основа"). Підтекст можна прочитувати крізь художні деталі - "вуси" і "шабелька". Саме через споглядання цих чисто козацьких атрибутів, мабуть, знавіснів московський генерал і примусив головного персонажа зголити ті ненависні генералові вуси - нагадали, бач, давно вже заборонене, понищене козацтво. Але головний герой-оповідач має гідність у своєму поводженні. І хоч ті вуси, як скошені, впали на український рушник, він таки їх відростив і демонстративно(знову з "шабелькою") поїхав як засідатель на генеральсько-дворянське зібрання. Така-от  історія з тими вусами.
  Замилування українців до вусів висловлюється народніми приповідками: «У кого чорний вусок — тому рибки шматок, в кого сива борода — тому юшки шкода!» На старих портретах козаків та гетьманів тільки Петро Конашевич-Сагайдачний з бородою, а всі інші мають «козацькі» вуса.
  За царювання Миколи І (перша половина XIX століття) у Росії «височайшим» указом було заборонено цивільним урядовцям носити вуса. Натомість військові повинні були бути вусатими.  
   Ось уривки із твору О. Стороженка:
«...Молчать! — кричить: ви єщо осмєліваєтєсь разсуждать! Посмотрітє в зєркало, в каком відє ви явілісь к начальству!
Тут повів мене до дзеркала: дивлюся, жупан мій застібнутий на всі гаплики, медалі висять; і прочеє де розірвалось — позашиване; все обстоїть благополучно...
— Что, — питає, — відітє?
— Нічогісенько, — кажу, — не бачу; чого вам од мене схотілося?
— Как, чєво! — знов закричав, — на каком основаніі ви осмєлілісь явіться ко мене в усах? Ви теперь состоітє в гражданской службе, а потаму право ношенія усов на вас не распрастраняєтся...
...Прийшов на кватирю, зараз дістав з шкатулки бритву, намилився, черк, вдруге... так мої вуса, неначе скошена трава, і впали на рушник... Перший раз, як живу на світі, довелося мені зголити вуса, лучче було і не дождать до сього лиха!.. І пси не пізнали, і жінка ґвалту наробила, і від сусідів довелося ховатися...»
Та виявилося, що начальник перестарався, бо по «височайшому» указу оповідач якраз мав право носити вуса. І ось, коли вдруге вуса підросли, він узяв з собою «височайтий указ» і пішов до начальника. Москаль його як побачив:
«...что ето, мілостівий государ мой, — крикнув, — ви укланяєтєсь от служби і вторічно осмєлілісь явіться ко мне в усах!.. Не горячіться, — кажу, — кров спортите, а ось подивіться! Та тиць в руки указ. Дивись, думаю, хай повилазять ... Прочитав, якось чудно лупає очима, губи дрожать...
— Хо... Хома П... Петрович! — каже, затіняючись: что ето такоє?
          Хома наставив око:
— Височайший, — каже.
— Без вас знаю, — каже председатєль, — а распространяєтся лі право ношенія усов?
Хома круть-верть, сюди-туди, нічого робити.
— Распространяється, — каже...»
Та проте українці завжди носили вуса, не зважаючи на ніякі московські укази.
                                                      Читати новелу повністю

вівторок, 14 лютого 2017 р.

Зірка Мензатюк "Таємниця козацької шаблі"

                   Для учнів 5 класу
 Зірка Мензатюк (1954, Київ) закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працювала журналістом. Член Національної спілки письменників України. З 1997 р. веде в дитячому журналі «Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника». З 2004 року автор рубрики про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» Національного радіо. Її твори публікувалися у США, Словаччині і Польщі.

                                                                         Частина І

Частина ІІ

неділя, 12 лютого 2017 р.

Наголошуймо правильно!

Особливості наголосу іменників
   у сполученні з числівниками два, три, чотири
Іменники чоловічого роду, що в називному множини мають наголос на флексії, у сполученні з числівниками два, три, чотири одержують наголос такий, як у родовому однини: син, множина сини́, але “два, три, чотири си́ни“; брат — брати́, “два, три, чотири бра́ти”; шлях — шляхи́, “два, три, чотири шля́хи”; учи́тель — учителі, “два, три, чотири вчи́телі”; лі́кар — лікарі́, але “два, три, чотири лі́карі.”
                                Згадаймо у Шевченка:
                      “Не вертаються три бра́ти — по світу блукають,
                       а три шля́хи широкії терном заростають.”
Так само іменники жіночого роду, що в називному множини мають наголос на флексії — сторінки́, вчительки́, жінки́, при числівниках дві, три, чотири одержують наголос родового однини: “дві сторі́нки”, “три вчи́тельки”, “дві жі́нки”…
Навпаки, ті, що в називному множини мають наголос на основі (до́чки, бо́розни), при поєднанні з числівниками дві, три, чотири переносять наголос на флексію: дві, три, чотири дочки́, борозни́
                                                                          За О. Сербенською

вівторок, 7 лютого 2017 р.

Зі Львова - із перемогою!

  Вітаємо наших учнів, які гідно представили Стрийщину в ІІІ етапі Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури та вибороли призові місця:

Петришак Вікторію, ученицю 9 класу Великодідушицької СЗОШ І-ІІІ ступенів (ІІ);
Холошнецьку Маріанну, ученицю 9 класу Подорожненської СЗОШ І-ІІІ ступенів (ІІІ);
Капко Марту, ученицю 10 класу НВК «Дашавський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ст.-дошкільний навчальний заклад»(ІІІ) ;
Брича Романа, учня 11 класу  НВК «Лисятицький загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ст.-дошкільний навчальний заклад»(ІІ). 
   Дорогі діти, натхнення Вам, здійснення всіх творчих мрій, нових перемог та злетів. Хай щирим та радісним на вагомі здобутки буде Ваше життя!

 



Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...