Мій рідний край - моя історія жива

   Для тих, хто любить свою    історію

   Село моє, для мене ти єдине...                      (реферат)

 Бажаєте глибше пізнати історію села      Великі Дідушичі?

 Тоді  знайомтесь, будь ласка, ось тут

            _________________________________________________________________

                      Мій рідний край - моя історія жива

                   Презентація"Пам'ятні місця села Великі Дідушичі"

                            (робота учня 10 класу Яцика Руслана)

Усім буде цікаво, тому переходьте на це посилання

_______________________________________________________________

Методична розробка сценарію

учителя Великодідушицької СЗОШ І-ІІІ ст.

 Петришак Іванни Романівни

Тема.      Що сльози там, де навіть крові мало?!

                   ( Сторінками історії мого села)

Мета:оживити славну сторінку історії села(40-50-ті роки) на основі спогадів односельчан(очевидців і учасників подій), текстів і мелодій пісень в контексті історії регіону; виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, самосвідомості, любові до рідного краю, відповідальності до своїх обов’язків перед державою, розуміння своєї причетності до всіх подій, які зараз відбуваються в Україні.

Форма проведення: урок-поетична свіча

Обладнання: державні символи, ікона Матері Божої, гілка калини, підсвічник зі свічками, світлини з історії села, крилаті вислови про УПА, портрети С.Бандери та Р.Шухевича; тексти пісень, записані в с.Великі Дідушичі Стрийського району (додаток А)

Запрошені: очевидці подій.

                                       Велику правду, для усіх єдину,

                                       Наш гордий клич народові несе:

                                       Батьківщині будь вірний до загину,

                                       Нам Україна вище понад все!

                                                           «Гімн українського націоналіста»

Звучить класична музика(Й.Бах «Найсумніша мелодія»)

На сцену виходять дві дівчини у білому зі свічками.

 Учениця 1.    Прокинься, Повстанцю вкраїнський,

                       І глянь…

                       Збираємо нині загублені стебла,

                       Ти чуєш(звучить запис дзвону) ті дзвони в ранісіньку рань?

                        Вкраїна згадала нарешті про Тебе.

Учениця 2.      І ставить Тобі поминальні свічки.

                         Шукає могили, порослі тернами.

                         Прокинься, Повстанцю, і глянь з-під руки

                         Ти знову живий  поміж мертвими нами.

Учениця 1.       Чи осінь стрічаєш, чи, може, весну?!

                          Вертайся хутчіше до рідної хати.

                          Прокинься, Повстанцю, од вічного сну.

                          Ще рано в могилі Тобі спочивати.

Учениця 2.        Спом’янемо все, що тривало колись.

                          Триває і досі на троні мутацій.

                          Прокинься, Повстанцю, прокинься, прокиньсь…

                          Ще маєш багато повстанської праці!

Учитель.Сьогодні на перехресті доріг стоїть зажурена Україна. Зупинився час.Час  невимовного болю та страждань. Час, коли все-таки треба вижити і вистояти до кінця, бо невже « задарма повмирали» стільки українців?!

 «Герої не вмирають!»Я часто повторюю ці слова і намагаюся знайти заспокоєння. Але болить душа. Знову і знову бачу перед собою їхні обличчя…А хтось із них недожив…, хтось недокохав…, хтось недомовив…, хтось недовиростив дітей… недо…недо…недо…Вони –Герої!Бо зерна справжнього патріотизму, засіяні С.Бандерою, таки дали плоди .І сьогодні ми не маємо права забувати про тих, хто за Україну віддав найцінніше – життя  у далекі 40-і  та у наші дні(хвилина мовчання).                    

                    Ансамбль хлопців виконує пісню «Спіть, хлопці, спіть…»¹

Учитель. Сумна і трагічна наша історія. Найдраматичнішими були 40-50-ті роки і для нашого села. Життєва правда цього періоду не вся зазначена, не надрукована, а живе поки що тільки в спогадах або в пам’яті очевидців, які крізь роки неволі, тюрми, переслідування, кидаючи виклик смерті, пронесли думки, світлини та документи, аркуші паперу, списані вицвілим від часу чорнилом. Усі ці факти викликають подив і гордість. Вони творять вагому частину живої історії(поступово через проектор висвітлюються портрети вояків-односельчан, які воювали в рядах УПА).Закарбуймо в пам’яті ці обличчя, безстрашні, мужні, героїчні.Вони заслуговують на щиру вдячність і пошану нас, сучасників, і прийдешніх поколінь українців.

¹Пісня записана 23.08.1996 р. від Моштука С.М., 1927 р.н. в с.В.Дідушичі Стрийського району Львівської області

Вони не пропустили нагоди здобути Україні волю. Такі герої жили і живуть в наших містах і селах . І сьогодні з нами живий свідок цих подій(Гіп І.П.,1927 р.н.)

Щоби зрозуміти хід усіх цих подій, потрібно звернутися до історичної довідки(виступ учня з невеликим повідомленням: «УПА: з ким і за що вона боролася?»(додаток В)

Учитель. Сумні події 40-50-их років сягають корінням у кін. 1938-поч. 1939,коли йшла боротьба за Карпатську Україну. Чимало учасників цих подій влилися пізніше в лави УПА, підпілля ОУН. Завзяті лицарі були впевнені, що Україна здобуде волю, переконані в героїчній суті смерті за честь рідної землі та твердо вірили, що прийдуть нові борці і святу справу доведуть до перемоги.

Спогад очевидця подій(Гіпа І.П.). 1940-1941 рр. Після приходу «визволителів» події розгортались у протилежному напрямі сподіванням людей. У селі новий уряд розмістився в школі. Перші початки організації колгоспу. То була насильницька політика, люди ,вороже налаштовані, ховалися, де могли, щоб не записали до колгоспу.Коли почали зорювати нивки докупи, жінка вдарила батогом комісара. На другий день вже була у Стрийській тюрмі, перенесла нелюдські кари, але чудом врятувалася. Коли німці почали бомбити Стрий, було знищено квартиру начальника тюрми. Приголомшений тими подіями, він свої повноваження передав співпрацівникам, але контроль вже був послаблений. У тому хаосі засуджені повтікали.

Учитель.Нещасливі ті дні відгукнулись піснею «Сьогодні я дуже сумую», записану від жителя села, що перейняв її від учасника двох історичних битв. Воював в УПА під псевдо Павлусь , був убитий в селі.

              Звучить пісня «Сьогодні я дуже сумую» у виконанні учня        

Учениця(зачитує спогад Анастасії Бойко).У нашому селі було чимало добровольців, які вступали у лави УПА.Мій рідний брат Михайло, маючи 28 років, вступає до УПА. У сім’ї нас було 8 дітей. Михайла дуже поважали, бо він був начитаною та грамотною людиною. В УПА він вів пропогандистську діяльність. А енкаведисти на початку вересня розстріляли його під власним виноградником. Батько і мати бачили це жахливе видовище, бачили, як убивають їхнього сина. Похований герой на цвинтарі рідного села.

Учитель. 1941 рік. На мить усміхнулося щастя українцям.30 червня у Львові було проголошено Самостійну Україну. Ця звістка швидко облетіла ластівкою всі округи. Згадують очевидці, що хоч як тривожно було в селі, бо насувалася чорна хмара фашистів, але настрій у людей був особливий.

  ● Читець «То не грім загримів»¹

   Спогад Гіпа І.П.Напевно, судилося моїм односельчанам пережити всі лиха, які були на землі. 1942 рік. У селі жили євреї мирно, нікому не робили зла. Та зловісна і нелюдська була акція їх винищення. Спочатку забирали по кілька чоловік, а наостанку вивели їх усіх на дорогу з хат і попровадили за село, де на загородженому пасовиську тримали два дні без їжі і води. Старі молилися, просили смерті, діти плакали. Нас, сільських, відганяли звідти і страшили, що вб’ють.На другий день під вечір(у той час була сильна спека) всі на колінах і на руках шукали дикий щавель. Їли траву…

Учениця(читає спогад Хомин С.А.).Виходили з помешкань із невеликими вузликами. Одна єврейка мала гарну хустку на плечах. І хтось із наших викрикнув: «Рафко, дай ми хустку на пам’ять». А вона відповіла: « Не тіштеся, бо нами розчиняють, а вами будуть місити». Так і було…

Учитель. З липня 1944 р. почалось жахливе гоніння за членами УПА-підпільниками(вбивства, арешти, вивіз у Сибір). Про геройську смерть нагадують на околиці села могили з березовими хрестами.

   ^●    Літературно-музична композиція «Що сльози там, де навіть крові мало?!

Читець 1:    Що сльози там, де навіть крові мало,

                    Де розум навіть кари не збагне,

                    Де муки люду камінь розплавляють.

                    Що пекло там, де московський багнет

                     Жалом пронизує серця      

                    Дитини, жінки і старця?!

                    Заплакала осіння ніч, і хмари

                    Болотом сірим вкрили небозвід,

                    Криваво блимають по селищах пожари.

                    Гуде на вітрі телефонний дріт.

                    Машини виють по шляхах

                    Везучи горе, сльози, страх.

¹Записано 02.07.1996 р. від Грицана П,М.,1929 р.н. в с. В.Дідушичі на Стрийщині

                        Ансамбль хлопців виконує 2 строфи пісні «Ніч була спокійна»¹

                  І.  Ніч була спокійна, всюди було тихо,

                   Тільки в наше село закрадалось лихо.

                 ІІ  Розійшлися кати попід наші хати,

                  Арештують друзів за підпільну працю.

Читець 2.  Ідуть бої, завзяті і нерівні.

                 Більшовики з усіх сторін повзуть.

       Лиш смерть за смерть, за муки України!

       Повстанці трупом кривдників кладуть.

       Та йдуть полки катів нові,

       Ідуть, купаючись в крові.

       Цокочуть дрібно черги кулеметів,

       Лящить луна від вибухів гранат,

       І різнобарвні траси куль, ракетів

       Химерно мряку ріжуть, миготять.

       Облава!Вивіз! – з уст в уста

       Тривожна вістка проліта.

                    Пісня «Ми з рідної Буди»²          

                І.    Ми з рідної Буди³.            

                     Ми звірі, не люди.

                     З лісами збраталися ми.

                    Стоптали закони, фронти і кордони

                   Завзяті повстанські полки.

              ІІ. По світі мандруєм і ніг ми не чуєм,

                 Бо в жилах бурлацькая кров.

                 Де станеш – ночуєш, не спиш, а вартуєш,

                Щоб ворог на гарк не напав.

        ІІІ.  Не знаєш, де згинеш,де друзів покинеш,

               А йдеш, і смієшся, і б ‘єш.

              В кривавому танці гуляють повстанці,

             За ними заграва пожеж.

       ІV. В кривавому танці гуляють повстанці,

            Гуляють , як орли в гаю,

            Гуляють орлята, докінчують ката,

           Будують державу свою.
¹Пісня записана 24.06.1996 р. від Петришак М., 1924 р.н. в с.В.Дідушичі на Стрийщині

²Пісня записана 10.06.1996 р. від Кравчика М.А., 1925 р.н.в с. В.Дідушичі на Стрийщині

³ Буда Лісовська – це село на Волині

Читець 1. Через сади дитина пробігає.

               Тарахнув постріл – падає хлоп’я.

               І мозок з кров’ю на траву спливає…

               Застигло слово: «Мамочко моя…»

               Собака,вибігши з кущів, залаяв і над трупом сів..                                                                                     

                               Пісня «Ой на горі ворон кряче»

Ой на горі ворон кряче,

А за сином мати плаче.

Не плач, мати, та й не тужи,

Я ранений, та не дуже.

Головонька начетверо,

А серденько нашестеро.

Дрібні пальці на кавальці,

Біле тіло почорніло.

Ой на горі дощик росить.

За сином мати голосить.

              -  Де син, стара? В підпіллі? Що? Не знаєш?

                 І сиву жінку чоботом в живіт –

       Збирай дітей! В дорогу  вирушаєм:

       В Сибір, в тайгу…На другий світ…

    -  За що? О Боже! – зойки, крик…

        І матом криє більшовик

Читець 2. На станції розпука і прощання,

                Там біль розлуки душу рідним рве.

                Там батько з сином бачаться востаннє,

                Там мама доню у відчаї зве,

                З телятника, уже з-за грат,

                Прощається з сестрою брат.

( завершальні рядки композиції читаються на фоні мелодії на скрипці )

            Що сльози там, де навіть крові мало.

            Де розум навіть кари не збагне,

            Де муки люду камінь розплавляють?

            Що пекло там, де московський багнет

            Жалом пронизує серця

            Дитини, жінки і старця?!

Учитель. Пам’ятають односельці, як загинули повстанці над Свічею.

Спогад Гіпа І.П. Це було в полудне.Ми пасли в лузі худобу. Побачивши, що переходять через ріку військові, старші серед нас стривожилися і змушували швидко збиратися додому. А нам було цікаво, хотіли бігти до них. І раптом почалася стрілянина, десь із пшениці вирвалося багато солдат в іншій формі, а тих було лише 11. Я пам’ятаю, як лежали побиті хлопці…Двох повстанців(Меленевича Павла і Стефанишина Івана) схопили. Їх засудили на 25 років ув'язнення, але після смерті Сталіна цей термін скоротили до 12,5 років. Відбувши покарання, вони повернулись додому, проте їх здоров’я було підірване, і через деякий час герої померли, а тих, що загинули на річці Свіча, вдячні односельчани поховали у братській могилі на цвинтарі рідного села. Встановили березовий хрест, а під ним – пам’ятну металеву дошку, на якій викарбувані прізвища та імена загиблих.

Учитель .Цей драматичний епізод ми переживаємо щоразу, коли проходимо повз пам’ятку архітектури «Борцям за волю України»(висвітлюється це фото)

Бачимо: стоїть воїн, у правій руці тримає рушницю, вона свідчить про те, що війна закінчилась, проте ми  маємо бути пильними і в будь-який момент  повинні захистити нашу Україну. У лівій руці – шапка .Мабуть, зняв її,щоб віддати честь усім Героям.Над величною постаттю повстанця викарбувані слова: «Слава Україні». Тому кожній людині, котра минає цю пам’ятку, хочеться схилити в пошані голову і сказати: «Героям слава!»

    Зі спогадів дізнаємось про героїчний подвиг Заяця Павла зі своїми побратимами. Вони загинули в садибі Петра Батька у бою з енкаведистами, знищивши шестеро чоловік.На накази : «Сдавайсь!» - не реагували. А коли закінчились набої, зі словами: «Українські повстанці не здаються!» Герої пішли із життя.

         ●  Інсценізація «Остання стежа»

Автор . На обрії на бурю збиралося. Чорні лави хмар вихиляли карикатурні тілища з-за круговиду. Оберталися неповоротко та й вилазили на небо,як з барлога. Вечір покрив сірим серпанком краєвид. А ліс потемнів, нахмарив брови і зашушукав тихо-тихесенько казку:

       Шшш…Вони перейшли…Біля каплички із простріленими грудьми лежав Він, тримався за рану рукою і догорав…

 Повстанець. Смерть! А може, ні…Може, то лиш рана.Може…Ай!Мамо! Я вмираю…Мамо!А ти колись мене так жалувала…А тепер не хочеш? В мене груди…Кров…А може, я не вмираю? Може, це лиш сон такий…Ади, хатки в селі, вози зі снопами їдуть…Тату, а ви вже все повозили?

    Гу! Як холодно…Води! Напитися…Нема? Нікого нема? Мамо! Матінко Божа…Я ж – остання стежа. Я ж їх усіх хоронив, щоб безпечні були. І за що мене вбили? Що я за свою маму, за своє село, за церкву, за нарід …Я гину, Матінко Божа…Йдеш? Ходи, Матінко…Моя мама так далеко. А ти ось тут. Ходи…Ісусик хай буде на руці, а Ти подай другу…Я піднесуся….Зараз…Йдемо…Так….До матусі….Ходім! Вона так тужить за мною.Пречиста Діво,…вона – як Ти…

Мати. Всовується, наче вуж, самота моя до мене – опущеними стежками. То мовчазлива, задумлива й сумна, то ввічлива гоїть біль мого серця. Тоді прилітають до мене давно пережиті спомини і в’яжуться з теперішніми. І говорять мені: «Не розгадуй вічної тайни. Не рани серця свого!» О, хто, як не ти шепче до мене! Хто, як не ти, сміється до мене промінням сонця. Твоя постать виринає на обрії прозорих хмарин, струнка, гнучка, - і зникає, як ніжна павутина, і ніхто не може запитати, куди ідеш, звідки прийшов, і ніхто не може тебе вдержати…

    Хай буде благословенна самітність, бо в ній знаходжу тебе. Коли настане темна, бурхлива осіння ніч, й моя душа заплаче за тобою, коли сон зморить зболілі вії,-прийди  в сні і розкажи – ти ж знаєш, що мені маєш розказати! І хай слова твої залишаться в мене, як ті краплі роси на листках. Щоб я вранці, прокинувшись зі сну, благословила Тебе, Мій Незабутній Сину!   

      ●  Читець. «Війна» П.Тичини

Спогад Гіпа І.П. На хуторі Соколів у 1946 році розташовувався гарнізон енкаведистів.Перед святом  Петра і Павла  вони вчинили облаву в селі. В.Дідушичі були взяті в оточення, хлопцям важко було звідти вирватись. Та все ж таки уродженець села Тисова, на прізвисько Черемош, прорвався до лісу. Будучи 5 разів пораненим, він ледь-ледь дійшов до ставка, де заховався в очереті. Там його і знайшов пастух. Пізно ввечері його привезли у село до матері Грицана Петра. Вона переховувала Черемоша на горищі власного будинку, а згодом вивела із села.

       Ансамбль хлопців виконує пісню «Ой у лісі на полянці»

Учитель. Звільнена була земля від німців, але жах і смерть нишпорили поміж хатами: шукали ворогів народу. У березні 1946 року арештували 30 дівчат із села і замкнули у Стрийській тюрмі. На допитах зачитували їм жахливі обвинувачення. Із усіх заарештованих «найзліснішими» були 13, котрих згодом згноїли у таборах Сибіру. Замерзлими дорогами по чужинецьких землях їх супроводжували пісні, які і самі складали.

         Дівчина співає «Люба матусе»¹

Учитель. Сьогодні всі ці події залишилися у пам’яті очевидців,  у пісні,  а ще будуть палати невгасимим вогником у наших серцях.Ми завше пам’ятатимемо тих, що боролися за волю України у 40-50 рр., і тих, що кидаються у пекло війни зараз. І присвячуватимемо їм свої рядки(авторський вірш учня 10 класу ●«Вкраїнському Герою»)

¹Пісня записана від учасниці подій Матвійців К.В. в с.В.Дідушичі на Стрийщині

Учень. Ох, немічні уста супроти цього світу,

  В якому стільки зла. Кого на поміч звать?

  Брати мої, невже слова привіту

  Мого до вас, глухих, не долетять?

  Брати мої, чом чорногуба злоба

  Повзе між нами, наче хижий звір?

  Мій добрий, мудрий, праведний народе,

  Повір в добро і у любов повір.

   Завершальний акорд. Усі присутні виконують пісню «Наша славна Україна»

                                                                                                                         Додаток А

«Спіть, хлопці, спіть»

Спіть, хлопці, спіть,

Про волю-долю тихо сніть,

Про волю-долю Вітчизни.

Чи можуть бути кращі сни?

За рідний край, за край святий,

Ми дали вік свій молодий.

Віддали ми юнацькі сни,

Вишневий цвіт – життя весни.

І там, де ви лягли кістьми,

Приляжем вільними грудьми.

На ваших тихих могилах

Засяяв наш вільний стяг.

Спіть, хлопці, спіть.

Про волю-долю тихо сніть,

Про волю-долю Вітчизни.

Хай вам присняться кращі сни.

«Сьогодні я дуже сумую»

Сьогодні я дуже сумую.

Про козацьку я славу згадав.

І про славу свою незабутню,

Що колись, мов той сокіл літав.

Боронив я свою Україну,

Захищав я від клятих татар.

Тоді слава про мене лунала,

І боявся мене яничар.

Все це було і все проминуло,

Чорна хмара за гори спливла.

І на горе синам України

Україна в неволю пішла.

Плачуть, тужать сини України,

Стогнуть, тужать широкі поля,

І ще плачуть рожевії квіти,

Що Вкраїна в неволю пішла.

«То не грім загримів»

То не грім загримів, то не віл заревів,

Не столітні дуби затріщали.

То лихі вороги на наш край дорогий,

Як голодні вовки набігали.

І по нашій землі свої хвилі брудні

Ураганом важким покотили.

І в хвилину важку дорогу Вітчизну

У пожарах і крові втопили.

Де ж ті вірні сини, де поділись вони,

Де ж ті лицарі грізні, завзяті?

Чом вони не стають, як один, чом не йдуть

Батьківщину свою визволяти?

Ти, злодюго, трясись, утікай, стережись,

Бо господар додому вертає.

А ти, темная ніч, пропади чимскоріш,

На Вкраїні хай сонце засяє.

«Люба матусе»

Люба матусе, я все до тебе

Думкою лину як ніч ,так день.

Тебе я бачу в своїй уяві

І голос чую твоїх пісень.

Ти колисала мене маленьку

І пригортала все до грудей.

Не одну нічку ти недоспала,

Я сон зганяла з твоїх очей.

Як пригадаю літа дівочі,

Як косу заплітали,

Тепер у тюрмах щодня, щоночі

Ту косу мичуть мені кати.

Білеє тіло чорніє, пухне,

І щохвилини нагайка б’є.

Пропала м ,нене, забудь за мене,

Бо твоя доня в тюрмі помре.

Ти не побачиш мене в віночку,

Дружби до шлюбу не поведуть:

Кати прокляті мене замучать

І в сиру землю мя заженуть.

Ти не побачиш мою могилу,

Рожеві квіти не покладеш:

Кати червоні ти не покажуть,

Мою могилу ти не знайдеш.

Я не сказала, люба матусе,

Що хотів лютий червоний змій.

Будь з того горда, моя матусе,

Що я вмираю за нарід свій!

                                                                                  Додаток В

                  УПА: з ким і за що вона боролася(повідомлення)

     До найбільш гострих питань радянсько-німецької війни, про які йде полеміка в Україні й дотепер між національно-демократичною громадськістю і тими, хто дотримується радянських стереотипів, є питання про оцінку ролі в цій війні УПА, створеної в 1942 році ОУН під проводом керівника Поліської Січі Тарасом Боровцем, а також Степаном Бандерою та Андрієм Мельником.

   Отже, вояки УПА вели самовіддану боротьбу проти двох тоталітарних режимів – німецького і радянського.Для того, щоб зрозуміти, чому була така боротьба,  треба мати достовірне уявлення про те, як розвивалися події в Західній Україні після приєднання її в 1939 році до Радянського Союзу.

   Прихід Червоної Армії  у Західну Україну переважна більшість її населення зустрічала хлібом-сіллю, сподіваючись на краще життя, на звільнення від тих утисків, яких там зазнавали українці при польській владі.

   Майже зразу після встановлення радянського режиму в Західній Україні розпочалися масові арешти і розстріли тих, хто за деякими ознаками не подобався радянській владі. За архівними документами ще до війни з німцями органами НКВС було депортовано із Західної України до Сибіру 1 млн. 70 тис. «ворогів» сталінського режиму. У червні 1942 року енкаведисти в тюрмах Львова, Тернополя, Стрия, Івано-Франківська, Коломиї, Дрогобича, Луцька без суду розстріляли 15 тисяч людей. За словами свідків, які першими відвідали ці тюрми, вони заціпеніли, побачивши жахливу картину: всі камери і підвали були забиті трупами чоловіків і жінок.

   Усе це привело до зміни лояльного ставлення населення Західної України до радянської влади. Більшість людей не хотіли миритися з насильством,а переходили в підпілля.

    Коли Німеччина в червні 1941 року напала на Радянський Союз, значна частина західноукраїнського населення мала надію на те, що німці, як народ високої культури і цивілізованості, змінять ситуацію на їх землі на краще. Найбільш масова і радикальна організація українських націоналістів сподівалася, що німці погодяться на створення української держави як їх союзника в боротьбі проти більшовизму. Степан Бандера звернувся німецького уряду з меморандумом, в якому говорилося, що Україна може бути союзником Німеччини, але тільки в тому разі, якщо вирішення нею українського питання буде відповідати інтересам України, суверенної в усіх сферах життя. 30 червня 1941 року керівництво ОУН-Б самочинно проголосило у Львові «Акт відновлення Української держави». Коли німецькій владі стало відомо про проголошення Акту, це викликало обурення, і вона звернулася до С.Бандери і Я.Стецька з ультиматумом про негайне його скасування. Та отримали відмову.Тоді за наказом із Берліна С.Бандера, Я.Стецько та інші керівники ОУН-Б були заарештовані й ув’язнені у концтаборі Заксенхаузені. За цим наказом близько двох тисяч членів ОУН-Б та ОУН-М в різних містах України були заарештовані, а потім закатовані або розстріляні, в тому числі видатні українські поети й громадські діячі(Олена Теліга, Олег Ольжич, брати С.Бандери – Василь та Олександр).Переконавшись в антиукраїнському характері німецької політики, ОУН переходить в підпілля і починає вести боротьбу проти фашистів.У жовті 1942 року була створена УПА, до якої приєдналися загони ОУН-М і «Поліської Січі». У листопаді 1943 року її командувачем стає роман Шухевич – легендарний генерал зі псевдо Тарас Чупринка.

   Про масштаби бойових дій УПА свідчить хоча б такий факт: за липень-вересень 1943 року вона провела проти німців 74 бої, в яких вороги втратили три тисячі чоловік. Згідно з німецькими архівними матеріалами, повстанці в липні 1943 року здійснили на них 295 нападів, а у серпні – 391.

    У лавах УПА воювали проти окупантів євреї, рятуючись від фашистського холокосту, грузини, азербайджанці,татари, узбеки та представники інших народів. На початку 1944 року в складі УПА, крім 50 куренів, сформованих із українців, було також 15 куренів із представників інших народів.

  Що ж до актів жорстокості з боку бандерівців, то їх прояви мали місце відносно провокаторів, а також були реакцією на масову жорстокість енкаведистів по відношенню до їх сімей, рідних, близьких людей. Треба також мати на увазі, що у лавах УПА, як і в будь-якому русі, були випадкові люди, а також заслані туди агенти НКВС, які мали завдання вбивати активістів радянської влади, учителів, лікарів, палити селянські хати, щоб налаштувати жителів Західної України проти УПА. Масові жорстокості здійснювали так звані спецгрупи, які складалися з енкаведистів та завербованих ними місцевих запроданців, переодягнених у форму вояків УПА.

    За розсекреченим свідченням міністра внутрішніх справ УРСР Т. Строкача у 1945 р. в областях Західної України здійснювали свою провокаційну діяльність 156 спецгруп, до складу яких входило 1783 особи. Та незважаючи на це УПА, як армія західноукраїнського населення, користувалася великою довірою й підтримкою, а тому люди швидко розпізнавали кривавий почерк енкаведистів.

________________________________________________________________________

       

Визвольні пісні мого села

(4о-50-ті рр.)

Ніч була спокійна

Ніч була спокійна, всюди було тихо,

Тільки в наше село закрадалось лихо.

Розійшлися кати попід наші хати,

Арештують друзів за підпільну працю.

Друзів арештують, назад в'яжуть руки

І ведуть за село до тюрми на муки.

Там три рази денно води приносили,

А сім разів на день нагаями били.

Там друзів тримали аж півтора року.

Випускали друзів слухати вироку.

Вирок прочитали: на смерть засудили,

Злопотів скоростріл - друзів положили.

Вже не одна жертва за Вкраїну впала.

Слава Україні! Всім Героям Слава!

Пісня записана 24.06.1996 від Петришак Марини, 1924 р.н.

А мати закута у кайдани

А мати закута у кайдани,

Чи чуєш той стукіт кайдан?

Як нарід голодний наш плаче

Від горя, терпіння і ран.

Чи бачиш, як жито похилилось,

Ти сіяв - воно не твоє,

Ти трудився щодня, щохвилини, 

А ворог із нього живе.

Чи бачиш: Дніпро висихає,

Пороги ревіти стають,

Зозулі на деревах сідають,

Україні волю кують.

Чи бачиш: Карпати посумніли,

Дивлячись на горе синів.

А вітер стихенька повіває,

Розносить той жалібний спів.

Ми чули ці кроки ще малими

І в серці сказали собі:

-Для тебе живемо,Україно,

Щоб волю здобути тобі.

Пісня записана від Гіпа І.П., 1927 р.н. в с. В. Дідушичі

У лісі темному

У лісі темному серед пахучих трав

Лежить козак ранений, лежить, неначе б спав.

І кров його тамують його вірні друзі, 

І рани бандажують, а він неначе в сні.

В неділю дуже рано почало вже світать,

Біжить якась дівчина, біжить вона до нас.

Біжить вона стежками, а кулі наче град.

Біжить вона стежками і подаєсь назад.

Прибігла до милого, до нього говорить:

-Ой милий-милесенький, а що ж тебе болить?

Болить мене серденько і правая рука,

Бо мене поранила ворожая куля.

Болить мене серденько і правая рука,

Бо мене поранила куля більшовика.

Пісня записана від Тимківа В,І.,1927 р.н.