"Ми, українці, були, є і завжди будемо вільними!"

  Дорогі друзі, сьогодні, напередодні Дня Незалежності, варто сказати про того, хто був одним із головних творців незалежної України. І це -  В'ячеслав Чорновіл. Цієї людини, на жаль, уже немає з нами, але яка б це була важлива для нашої держави постать в тяжке сьогодення!

 Саме Він вперше проголосив гасло: «Вперед на схід!». Адже розумів, що потрібно бути єдиними з українцями зі східних регіонів незважаючи на те, що далеко не всі були перейняті національною ідеєю.

  Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Це знову ж таки Він 24 роки тому запропонував внести до парламентської зали синьо-жовтий стяг, з яким українці стояли на барикадах біля російського Білого дому, а також підняти національний прапор над куполом парламенту. Під оплески депутатів о 9-ій вечора опозиціонери внесли державний прапор, хтось співав "Ще не вмерла Україна".

  Зробімо невеличкий екскурс... 4 березня 1990 р. (уперше в СРСР) відбулися демократичні вибори, за результатами яких Чорновола було обрано народним депутатом, а також депутатом Львівської обласної ради. Його політична позиція була чітко окреслена - боротьба за повну державну незалежність України.

 3 квітня 1990 р. до квітня 1992 р. Чорновіл - голова Львівської облради і облвиконкому. У цьому статусі Він розрубав гордіїв вузол протиріч радянської Конституції стосовно пріоритетності її статей щодо суб'єктів реальної влади в державі. Прийнятий 26 квітня 1990 р. Декрет Львівської облради „Про владу" чітко визначив, що „вся повнота влади на території Львівської області переходить до рад народних депутатів як вищого органу державної влади на Львівщині. Відповідно будь-яке втручання партійних чи громадських організацій у діяльність рад є неприпустимим". Під керівництвом В'ячеслава Чорновола Львівщина стала П'ємонтом боротьби українського народу за суверенну державу.

  Чорновіл поступово ставав постаттю всеукраїнського масштабу. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Він - кандидат у Президенти України від Народного руху. На виборах 1 грудня 1991 р. В'ячеслав Чорновіл зайняв друге місце, набравши 23,27 % голосів. Згодом - народний депутат кількох скликань, керівник депутатської фракції Народного руху України. На ІІІ Всеукраїнських зборах Руху         29 лютого 1992 р. був обраний співголовою Народного руху України, а в грудні 1992 р. - головою на всіх наступних з'їздах цієї громадської організації. 3 квітня 1992 р. В'ячеслав Чорновіл перейшов на постійну роботу до Верховної Ради України. Був членом української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи з 1995 р.

 Не полишав В'ячеслав Чорновіл і журналістської діяльності. Був шеф-редактором незалежної громадської політичної газети „Час/Time", у якій систематично вів „колонку редактора", друкував виступи, коментарі. В'ячеслав Максимович прагнув створити український часопис сучасного стилю, „де було б багато інформації і ще більше свіжого політичного, економічного, культурологічного аналізу. Щоб газета не тільки прогнозувала, але   впливала на ситуацію в державі та не пленталася за подіями..."

  Життя В'ячеслава Чорновола раптово обірвалося в розквіті творчих сил, на злеті його політичної кар'єри. 25 березня 1999 р. він загинув в автокатастрофі під Борисполем. Його трагічна смерть дещо призупинила відродження та становлення нашої держави. Однак боротьба за Україну, за українську мову, український суверенітет, українську цілісність, розпочата Чорноволом, триває. А багато його висловів стали життєвим кредо для мільйонів українців:

 „Ми, українці, були, є і завжди будемо вільними!" 

 "Треба мати на українській землі державу українського народу"

"Я вірю в силу духу українського народу!"

"Україна розпочинається з тебе!"  

Про найцікавіші факти першого Дня Незалежності читайте за посиланням

Поетична сторінка

  Яблуко, звичайно ж, є одним із атрибутів великого релігійного свята Спаса, або Преображення Господнього, що відзначається 19 серпня. Головною святковою стравою були й лишаються свячені яблука з медом, що їх запивають виноградним або яблучним вином,  «щоб садовина родила».

 Свячені ж яблука високо цінуються як лікувальний засіб.

  У фольклорній та книжній поезії усталеними символічними значеннями яблука є дівоча краса, достаток, чистота, добро, Батьківщина.

 Говорячи про яблуко як образ української писемної поезії, відразу згадується твір «Яблука доспіли, яблука червоні…» Максима Рильського. Тут усе дихає щедрістю благодатної української осені, багатством яблуневих садів, жовтих, доспілих нив. У вірші змальовано відчутну картину ранньої осені, бабиного літа, яка вивершується у «достиглості» людських почуттів:

                                               Яблука доспіли, яблука червоні! 

                       Ми з тобою йдемо стежкою в саду,
                       Ти мене, кохана, приведеш до поля,
                       Я піду — і, може, більше не прийду.

                       Вже й любов доспіла під промінням теплим,
                       І її зірвали радісні уста, —
                       А тепер у серці щось тремтить і грає,
                      Як тремтить на сонці гілка золота.

                      Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
                      Плугатар у полі ледве маячить…
                      Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
                      Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Дорогі читачі, спробуйте також відчути захоплення красою та щедрістю осінніх дарунків у поезії А. Малишка "Яблука".

                                           Я люблю, як буває осінню 

                                           пахне яблуками у хаті.
                                           Он лежать вони, повні просині, 

                                           повні сонця, немов на святі;
                                           крутобокі і вітром точені,
                                           на весілля десь приурочені, 

                                           повисають на гільце зрубане
                                           і самі бубонять, як бубони...
                                           Звуться зорями і ранетами,
                                           повні пахощів, соком гожі, 

                                           доспівали попід планетами,
                                           і планети — на них же схожі.
                                           Мились росами десь під тучею,
                                           в землю падали в добрім літі,
                                           і ставала земля пахучою,
                                           ніби яблуко на орбіті...

                                                                                                                          

Таємниця Франкового прізвища

    Уже віддавна предметом уваги мовознавців у галузі ономастики стало походження прізвищ великих, видатних, відомих осіб і навіть простолюду. Адже в них зафіксовано дещицю великої історії не тільки однієї родини, але й цілого народу. Над розгадкою таємниці тих чи інших прізвищ нині працюють чимало українських мовознавців. Вони поступово проливають світло на складне й неоднозначне питання, хоча за відсутністю чи недостатністю джерельної бази їм це вдається далеко не завжди. Взяти прізвище Івана Франка. Чому вирішили звернутися до його витоків і ми? Бо нині вже є принаймні декілька  наукових праць, на які можна опертися в пошуку правдоподібної відповіді. 

Детальніше читайте тут 

Про долю українців у Російській імперії...

        У кожної нації свої хвороби. У Росії - невиліковна.
                                                      Ліна Костенко

   Літературний світ сколихнула приємна подія: Ліна Костенко готує до друку художньо-історичну книгу про долю українців у Російській імперії. Про це повідомила Оксана Пахльовська, дочка письменниці.

"Не буду повністю розкривати секретів. Це прозова річ на межі художньої літератури та історії, яка показує еволюцію та деградацію Російської імперії через перехрестя українських доль – стертих, знищених, перетасованих. Історія, де є Україна, Росія, Польща та Франція. Це XIX століття, починаючи від Катериненської доби і закінчуючи крахом імперії", - розповідає Оксана Пахльовська.

Крім того, Пахльовська зазначила: "Абсолютно ніхто не чекає цієї книги, але вона вже є".

Це буде перша нова прозова книга письменниці за останні 5 років. Адже до цього останній прозовий роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого" вийшов у грудні 2010 року.

                                                          Другові

          І  нехай  відречуться  від  мене  всі  янголи  світу,

                                    І  розтрощиться  місяць  лампадою  вщент  об  бетон,

                                    І  загублять  вітри  громову  стоголосу  трембіту,

                                    І  осяяне  сонце  не  зійде  на  пишний  престол...

                                    І  нехай  розчахнеться  небес  позолочений  купол,

                                    І  впаде  на  коліна  в  знемозі  могутній  Атлант,

                                    І  сади  посивіють  умить  від  гіркої  розпуки,

                                    І  проллється  у  всі  океани  отруйна  зола...

                                    І  нехай  всі  довкола  сміються,  плюють  мені  в  спину,

                                   Тягнуть  з  мене  всі  соки,  як  сонце  палюче  росу...

                                   Все одно  я  ніколи-ніколи  тебе  не  покину,

                                   У  пітьмі  безнадії  я  свічку  тобі  піднесу.

                                                                                       Н. Данилюк

Майстер конкордизму

  Про великий талант В. Винниченка Іван Франко образно сказав: «Раптом виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками. І відкіля ти такий узявся? — хочеться по кожнім оповіданні запитати у добродія Винниченка». 

  Сьогодні, 26 липня, минає 135 років із дня народження відомого письменника, художника, політичного діяча Володимира Винниченка.

                                                   Чи знаєш ти, що...

   В.Винниченко був яскравим драматургом. Вистави за його творами мали неабиякий успіх у театрах Берліна, Праги, Москви. П'єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Брехня» та інші  збирають і нині чимало глядачів.

   Одним із найулюбленіших серед читачів творів письменника є фантастичний роман-утопія «Сонячна машина».
 Із листа Михайла Коцюбинського до Володимира Винниченка: «Ви маєте найкращого читача, якого можна мати, — молодь!Кого у нас читають?Винниченка. Про кого скрізь ідуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка...». 

  Володимир Винниченко — ще й талановитий художник. Його 74 оригінальні малярські роботи та 4 альбоми з малюнками аквареллю, вуглиною нещодавно повернулися в Україну. 

 Варто зазначити, що над розвитком власної філософської теорії(конкордизм — це його філософсько-етичне вчення, теорія щастя, яка стосувалася аспектів самовдосконалення людини, моральних принципів стосунків між людьми) Винниченко працював не менш натхненно, ніж над картинами(25 років). Як і малювання, створення власного «рецепту щастя» займало значну частину його часу після того, як він оселився в Мужені.

  Ідея конкордизму — це результат тривалих роздумів, досліджень і вивчень різних релігій, які є на нашій планеті, тих моральних принципів і засад, які формували людство протягом багатьох віків. До цієї ідеї Винниченко прийшов, намагаючись дати людству рецепт удосконалення людини та життя, формування «морального» світу. Декому це здається наївним і нереальним. Безперечно, важко повірити в те, що цю ідею можна було б реалізувати. Для цього потрібна воля всього людства. Але конкордизм як ціла система поглядів, уявлень Володимира Винниченка щодо буття людини й майбутнього людства — надзвичайно цікава. Рано чи пізно людству доведеться поглянути на те, як воно живе, які стосунки існують між людьми, як людина ставиться до природи,  до себе і чи перебуває  в гармонії зі собою та  світом.  З цією метою він  упродовж багатьох років так натхненно створював працю «Конкордизм». А сьогодні саме час до неї повертатися...

Сучасні дискусії щодо правописних питань

  І фахівці-мовознавці, і широка громадськість виявляють сьогодні свою гостру зацікавленість щодо змін і доповнень до «Українського правопису»  останнього четвертого видання 1993р.

 Ось основні питання, навколо яких відбуваються гострі дискусії:

 Яким має бути сучасний український правопис, єдиний для мешканців материкової України та українців діаспори.Чи потрібно вносити до чинного «Українського правопису» 1993р. зміни і доповнення.

То ж  які зміни пропонується внести до єдиної правописної системи?

  Під впливом галицької традиції у «Правописі» 1928р. сформульовано правило, за яким на початку слова пишемо тільки і .Мовознавцями запропоновано чітке правило: писати и на початку незапозичених і давно засвоєних слів перед приголосними н та р: инший, иній, ирій, иржа, иршати, индик, а також у дієслові икати і похідних.     [ 12, с.6  ].

Сучасний мовознавець Зеновій Терлак так арґументує пропозицію писати букву и на початку деяких слів: «Написання и на початку слів не є чимось новим в українському правописі. Стосується воно небагатьох слів, а саме тих, у яких орфоепічний  словник і рекомендував вимовляти початковий звук і наближено до и. Такою є народна вимова, так писали і наші класики. Згадаймо Тараса Шевченка: «Гуси, гуси білі в ирій полетіли», «Посип индикам, гусям дай». У 50-томному виданні Івана Франка у «Зів’ялому листі» читаємо: «Зелений явір, зелений явір, ще зеленіша ива, ой, між усіма дівчатоньками лиш одна мені мила» [ 16, с.3  ].

 У «Словнику української мови» Бориса Грінченка маємо до сотні слів з початковим и (щоправда, разом із похідними). Сучасні словники не фіксують жодного слова з початковим и, хоча реально вони вживаються в мові (дієслово «икати», вигук «ич», роман В. Дрозда має назву «Ирій».

 Написання слів із пів- досі є досить проблематичним, учені не можуть дійти спільної думки, як писати пів-, напів- зі словами—разом, окремо чи через дефіс.

 Мовознавець Василь Німчук пропонує писати слово пів –  «завжди окремо від сусідніх слів, якщо воно означає «половина». Наприклад: пів години, пів гривні, пів яблука, якщо з наступним словом слово пів не втрачає цього значення, а є префіксом, то його пишемо з ним разом. Наприклад: півколо, південь, північ, піваркуш, [ 12, с.6  ].

 Щодо апострофа, то у новій редакції «Українського правопису» пропонуються такі зміни: писати апостроф після губних, перед якими стоїть не тільки р, але й л. Наприклад: полб’яний (полба—різновид пшениці).

 Наступною зміною, яку пропонується внести в нову редакцію «Українського правопису», є пропозиція в іменниках ІІІ відміни з основою на групу приголосних -ст- у родовому відмінку однини послідовно вживати закінчення –и. Наприклад: вісти, злости, радости і т.д.; слів Русь, Білорусь, осінь, сіль, кров, любов. (Руси, осени, соли, крови, любови).

  Василь Німчук вказує, що ця зміна у правописі є цілком закономірною і має історичне підґрунтя: «З огляду на живе мовлення більшості українців, засвідчене діалектологічним «Атласом української мови» (том І, карта 190, том ІІ, карти 174-175), історичну практику, в тому числі й основоположників сучасної української літературної мови Івана Котляревського (" Роздуть в нихь храбрости огонь").

   За останньою редакцією «Українського правопису», іменники ІV відміни з суфіксом -ен- у родовому відмінку однини мають закінчення–і. Наприклад: імені, племені, сімені. У нову редакцію правопису пропонується в цих іменниках ІV відміни з суфіксом -ен- у родовому відмінку однини внести закінчення –и замість –і. Наприклад: імени, племени, сімени згідно з живою мовою і традицією, оскільки у 1945 році незакономірно нав’язано було літературній мові в цих іменниках флексію –і.

   Ще одна правописна зміна стосується звертання, яке пропонується вживати тільки у формі кличного відмінка: Іване! Іване Івановичу! Пане Іване, пане професоре, пане генерале, пане Президенте!

  Запозичені слова типу: радіо, Маріо за новою нормою українського правопису дозволено відмінювати, коли перед закінченням не стоїть інший голосний. Це запозичені слова на –о:Маріо, радіо, але пальта, ситра, кіна.

  Усі ці зміни і доповнення, які пропонують мовознавці внести в український правопис, стосувалися питомих українських слів.

          Розглянемо, які зміни потрібно провести у правописі іншомовних слів.

У західноукраїнській традиції вимовляють: анатема, етер, міт. Крім того, у всіх європейських мовах на місці грецького Θ вимовляють t. В іменах людей відповідно до th у нас закріпилося паралельно:Агафанген – Агатанген, Афіна – Атена, Марфа – Марта, Фекла – Текля, Феодосій – Теодоій, Тодось. У зв’язку з цим запропоновано як нормативні паралельні форми: ефір – етер, кафедра – катедра, марафон- маратон, Гефсиманський – Гетсиманський.

  Щодо подвоєння приголосних в словах іншомовного походження, то до цього пункту пропонуються незначні зміни. За Андрієм Бурячком, «приголосні в загальних назвах іншомовного походження не подвоюються. До цього типу слів віднесені й ті, у яких раніше приголосні подвоювалися, зокрема: бароко, беладона, бравісимо, ват (хоч Ватт), інтермецо, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, фортисимо» [ 2, с.12 ]

Серед винятків поки що залишились: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (манний), мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна; білль, булла, вілла та подвоєний р у назві рослини дурра й у назві ароматичної смоли мірра.Василь Німчук пропонує доповнення:«до мінімуму звести випадки подвоєння приголосних в іншомовних словах: тона (замість тонна), міра (замість мірра), але ванна, булла та ін.» [ 12, с.6 ].

  Дискусії, які точаться навколо змін і доповнень єдиної української правописної системи, є цілком закономірними. Українські вчені кардинально розходяться в поглядах не лише на ґрунті давніх етимологічних і фонетичних рис української мови. Зокрема, йдеться про норми правопису, на який опираються українці в діаспорі («Український правопис» 1928р) і норми сучасного «Українського правопису» останньої редакції 1993р., які вживаються зараз на території України. Усі зміни, про які сперечаються мовознавці, не є нав’язані нам «штучно» завдяки тим чи іншим політичним віянням, а є наслідком природного розвитку української мови.

 Єдиний український правопис повинен об’єднувати, а не роз’єднувати українців у всьому світі.