Методичні рекомендації щодо викладання предметів

Міністерством освіти затверджено 40 оновлених навчальних програм для учнів 5-9 класів

Детально читайте

"Місто" в сучасному оформленні

Як зацікавити сучасну молодь до читання? Це питання було актуальним у всі часи. А сьогодні - і поготів. Тому місія видавництва — захопити юне покоління українською книжкою.  Уже декілька років поспіль Основи видають класику української літератури в сучасному оформленні. Завдяки креативним ідеям ілюстраторів, класика отримала захопливе забарвлення, а саме: “Тигролови” Івана Багряного, “Кайдашева сім’я” Івана Нечуй-Левицького, “Лісова пісня” Лесі Українки.

Нова книга в серії — “Місто” Валер’яна Підмогильного, перший український урбаністичний роман. Книжка вийде з провокативними  сучасними ілюстраціями та витонченим дизайном. Художник Максим Павлюк створив не лише малюнки. Спеціально для проекту він зробив street art, розклеївши паперові стікери на Подолі. Фотографії зробленого є у книзі. Максим — учасник творчого об’єднання WE BAD, яке славиться перетворенням просторів на витвори мистецтва.

Чому сьогодні варто читати роман, написаний в 1927 році? Тема підкорення людиною міста актуальна і зараз. Головний герой твору Степан Радченко дістається Дніпром до Києва, куди він приїздить на навчання. Хлопець марить «завоюванням» столиці, як і інша молодь, яка тисячами ринула із села до міста у 20-х роках минулого століття. У романі ми спостерігаємо за тим, як Степан підлаштовується до життя в столиці: як крок за кроком він простує до своєї мети. Але яким чином?...Чи не втратив він свою сутність?...Читайте - і Ви про все дізнаєтесь...

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/05/01/valerjan-pidmohylnyj-misto/">ЛітАкцент</a>

З Великоднем!

 Христос Воскрес!

 Хай яскраве світло цього великого свята осяє сьогодні весь світ, подарує надію, радість і щастя. І хай завжди душа Ваша іскриться вірою, помисли — добром, а серце — любов’ю, а  передзвін великодніх дзвонів принесе лише благі вісті.

Тарас Шевченко і сьогодення

  Серед визначних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена великої любові до України, Шевченко займає почесне місце.

  Мабуть, ніхто й не підозрював, наскільки актуальною для українського сьогодення стане творчість Великого Кобзаря та його особистий життєвий шлях. Боротьба за волю, сила народу, продажність частини еліти, зазіхання з боку "сусіда" - усе це було невід'ємним атрибутом дійсності, у якій жив Шевченко.   Усе це має місце й нині. 

  Із неймовірною скорботою вдивляюся в телевізійні кадри з образом Сергія Нігояна, двадцятирічного юнака, вслухаюся в його голос:

                  І вам слава, сині гори, 

                  Кригою окуті,

                  І вам, лицарі великі..., 

                  Богом не забуті....

Тодішні події на Майдані засвідчили, що сила творів Кобзаря окрилює людей та додає наснаги у виборюванні свободи. А слова "борітеся - поборете" залишаються актуальними й зараз, коли брудний чобіт знавіснілого російського окупанта знову топче нашу рідну землю, коли на полі кривавого бою з ворогом вирішується доля народу й держави.

  Уся поезія "Кобзаря" зіткана з подібних формул. І всі вони сповнені нової, вже сьогоднішньої злободенності: "Нема на світі України, немає другого Дніпра...", "Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя", "Раби, подножки, грязь Москви...", "Доборолась Україна до самого краю"...

   Шевченкове слово звернене до безбатченків, манкуртів, яничарів, які не тільки не вивчають, а навіть зневажають мову батьків, дідів і прадідів на "нашій-не своїй землі". Кобзар молить нас і благає:

                      Схаменіться, недолюди,

                      діти юродиві!

                      Учітеся, читайте,

                      І чужому научайтесь, 

                      Й свого не цурайтесь...

А чи схаменемось?...Час покаже....

   

Мово калинова, дивна, загадкова...

Україноцентрична ідея у творчості Олекси Стороженка

                                   Учням 7 класу

   Новела "Вуси" О. Стороженка  не ввійшла до навчальної програми, проте семикласникам варто її прочитати. Про це пише професор кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Інна Приходько. І ось чому: твір має багатий підтекст, який треба "розкодовувати" крізь комічне, часом завуальоване скло. 

   Новела стала знаменитою ще в 19столітті(надрукована була 1861 р. в журналі "Основа"). Підтекст можна прочитувати крізь художні деталі - "вуси" і "шабелька". Саме через споглядання цих чисто козацьких атрибутів, мабуть, знавіснів московський генерал і примусив головного персонажа зголити ті ненависні генералові вуси - нагадали, бач, давно вже заборонене, понищене козацтво. Але головний герой-оповідач має гідність у своєму поводженні. І хоч ті вуси, як скошені, впали на український рушник, він таки їх відростив і демонстративно(знову з "шабелькою") поїхав як засідатель на генеральсько-дворянське зібрання. Така-от  історія з тими вусами.

  Замилування українців до вусів висловлюється народніми приповідками: «У кого чорний вусок — тому рибки шматок, в кого сива борода — тому юшки шкода!» На старих портретах козаків та гетьманів тільки Петро Конашевич-Сагайдачний з бородою, а всі інші мають «козацькі» вуса.

  За царювання Миколи І (перша половина XIX століття) у Росії «височайшим» указом було заборонено цивільним урядовцям носити вуса. Натомість військові повинні були бути вусатими.  

   Ось уривки із твору О. Стороженка:

«...Молчать! — кричить: ви єщо осмєліваєтєсь разсуждать! Посмотрітє в зєркало, в каком відє ви явілісь к начальству!

Тут повів мене до дзеркала: дивлюся, жупан мій застібнутий на всі гаплики, медалі висять; і прочеє де розірвалось — позашиване; все обстоїть благополучно...

— Что, — питає, — відітє?

— Нічогісенько, — кажу, — не бачу; чого вам од мене схотілося?

— Как, чєво! — знов закричав, — на каком основаніі ви осмєлілісь явіться ко мене в усах? Ви теперь состоітє в гражданской службе, а потаму право ношенія усов на вас не распрастраняєтся...

...Прийшов на кватирю, зараз дістав з шкатулки бритву, намилився, черк, вдруге... так мої вуса, неначе скошена трава, і впали на рушник... Перший раз, як живу на світі, довелося мені зголити вуса, лучче було і не дождать до сього лиха!.. І пси не пізнали, і жінка ґвалту наробила, і від сусідів довелося ховатися...»

Та виявилося, що начальник перестарався, бо по «височайшому» указу оповідач якраз мав право носити вуса. І ось, коли вдруге вуса підросли, він узяв з собою «височайтий указ» і пішов до начальника. Москаль його як побачив:

«...что ето, мілостівий государ мой, — крикнув, — ви укланяєтєсь от служби і вторічно осмєлілісь явіться ко мне в усах!.. Не горячіться, — кажу, — кров спортите, а ось подивіться! Та тиць в руки указ. Дивись, думаю, хай повилазять ... Прочитав, якось чудно лупає очима, губи дрожать...

— Хо... Хома П... Петрович! — каже, затіняючись: что ето такоє?

          Хома наставив око:

— Височайший, — каже.

— Без вас знаю, — каже председатєль, — а распространяєтся лі право ношенія усов?

Хома круть-верть, сюди-туди, нічого робити.

— Распространяється, — каже...»

Та проте українці завжди носили вуса, не зважаючи на ніякі московські укази.

                                                      Читати новелу повністю