Задумайся ж, бо ти - людина!

Дорогий читачу!

Висадився я десантом на оцьому сатиричному плацдармі. І маю утримувати його доти... Поки не підійде молоде поповнення. Або ж сам Господь Бог не покличе «у відставку». Плацдарм, як бачиш, особливий. На ньому точаться бої. Як глобального, всесвітнього масштабу, так і локальні.

Тут іде війна.

За нашу молоду державу.

За нашу багатостраждальну землю.

За нашу понівечену віру.

За нашу солов’їну мову.

За наші окрадені душі.

За наші спустошені голови.

За наші поранені серця.

І де б Ти не був, якщо єси людиною, — проникнешся цими болями.

Чума розбрату і ненависті ще бродить по світу. Чорні сатанинські сили провокують на чвари і війни.Об’єднаймо ж свій розум проти дурості. Чинімо те, що будує, а не те, що руйнує. Шукаймо те, що єднає, а не те, що роз’єднує.

На цьому плацдармі воюю супроти найстрашнішої хвороби віку — байдужості.

«Не бійтеся друзів, — писав Бруно Ясенський. —  Вони можуть вас зрадити. Не бійтесь ворогів.  Вони можуть вас вбити. Бійтесь байдужих. З їх мовчазної згоди творяться і зради, і вбивства».

«З їх мовчазної згоди»...

Задумайся на хвилину, читачу.Чи не «мовчав» і Ти часом? Там, де треба було на весь світ волати? Чи задля власного спокою не тікав у життєві кущики? Щоб нічого «не бачити» і нічого «не чути»! Коли над іншими знущалися. Пригадай, читачу. Чи не проходив Ти мовчки, коли хтось нівечив природу твоєї землі? Коли якийсь ворожий зайда чи свій же таки упир чинив наругу над святинями Твого народу? Над його історією?

Сполохані орли злітають у небо. Щоб у бойовому леті опуститися помстою на голови тих, хто руйнує чи посягає на їхні гнізда. Сполохані жаби стрибають у болото. Щоб тихо й спокійно пересидіти небезпеку. Задумайся, читачу. І зваж: хто Ти?..

Наш побут, добрий читачу, нас заїдає. Не тому, що ми «голі й босі». Великий наш предок Григорій Сковорода ходив босий, опирався на ціпок, мав лляну торбину, світлу голову й відкриту душу. Нам до Сковороди, як куцому до зайця. Ми маємо забиті дурницями голови, обскубані дурнями душі, обставлений мотлохом побут. І самі в усьому цьому стаємо мотлохом. Ми «не маємо часу» одне одному посміхнутися. Сказати добре слово. Зробити добру послугу. Скріпити віру у зневіреному. Підтримати слабшого. Ми «біжимо», «спішимо». Тому — мало грошей. Цьому — мало слави. І ніхто не скаржиться, що йому мало розуму.

Сподіваюся, читачу, й на Твою добру підтримку. На твоє правдиве слово. На Твою здорову реакцію. На Твоє розуміння...

Отже, будьмо наполегливими.

Будьмо терпеливими.

Будьмо розумними.

І взагалі БУДЬМО!

Завжди...(Є. Дудар)

2 лютого - 170 років із дня народження Івана Пулюя - фізика, перекладача, громадсько-політичного діяча.

   Електротехніка близька й дорога моєму серцю, але ще ближчі й дорожчі - наша мова, література, доля народу.
                                                                І. Пулюй  

   Важко знайти в історії науки, техніки й культури особистість, яка би могла зрівнятися з І. Пулюєм багатогранністю зацікавлень і найвищим рівнем досягнень у кожному напрямі діяльності.

 Спадщина його вражає. Він віртуозний конструктор та експериментатор, удумливий новатор у намаганні пояснити спостережувані явища. А ще  чудовий педагог, який не йде второваними шляхами, а шукає власних. І. Пулюй -  блискучий популяризатор, що зумів поєднати у своїх лекціях та статтях наукову строгість із прекрасним стилем.

   Окремо потрібно сказати про його діяльність, спрямовану на національне відродження України. Це і переклади релігійної літератури, зокрема Біблії, і боротьба за створення українського університету у Львові, і заснування фонду підтримки українського студентства у Відні.

                                  
                Ось так виглядала титульна сторінка Біблії, яку переклали українською                                 мовою П. Куліш, І. Нечуй-Левицький та І. Пулюй

У 1860-х рр. перекладати Біблію українською мовою розпочав П. Куліш, що завжди керувався прагненням перетворити українців із етносу в політичну націю. До нього приєднався І. Нечуй-Левицький. 1869 року вони залучили до перекладу І. Пулюя, що мав глибокі знання з теології. 1881 р. Новий Завіт у їхньому перекладі Наукове товариство ім. Т. Шевченка опублікувало у Львові. Праця над Старим Завітом тривала. Загадкова пожежа 1885 року на Кулішевому хуторі Мотронівка стала трагічною сторінкою в історії української Біблії. Діячі знову почали працювати над перекладом Старого Завіту . Уже після смерті П.Куліша завершив переклад І. Пулюй.

Лише 1903 року Британське біблійне товариство видає першу повну українську Біблію(Святе Письмо Старого і Нового Завітів) у перекладі П. Куліша, І.Нечуя-Левицького та І. Пулюя.

Ми гордо йдемо шляхами України...

Василь Голобородько.

 Вірш тижня

  

    Василь Голобородько народився в Адріанополі на Луганщині. Член Національної спілки письменників України, АУП, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка,  а також премій імені Василя Симоненка та Миколи Трублаїні. Збірка "Віршів повна рукавичка" отримала відзнаку The White Ravens та внесена до міжнародного каталогу як одна з найкращих у світі книжок для дітей. Його твори високо оцінювали Іван Дзюба, Василь Стус, багато науковців і письменників молодших поколінь. Нобелівський лауреат із літератури Йосиф Бродський у 80-х рр. зазначав, що з українських поетів гідний цієї премії передусім Василь Голобородько.

   Сьогодні ж Україна та низка міжнародних організацій готують документи для висунення Василя Голобородька, окрім Ігоря Калинця,  на здобуття  Нобелівської премії 2015 року .

                                                                        

А серця друзів мовчали...

                 Для роздумів

Друг - це той, хто знає мелодію твого серця і може її наспівати, коли ти забудеш слова...

 Грімр, вікінг, дуже постарів. У минулі роки він був кращим вождем і про нього знали навіть у далеких країнах. Але тепер він не виходить уже в море на своєму швидкохідному драконі.  Десять років не виймав він свого меча. На стіні висить довгий щит, шкірою оббитий, і орлині крила на шоломі вкриті павутиною та сірим пилом.

    Щодня він сидить  на високому ґанку, чинить правду та суд, мудрим оком дивиться на людські сварки. А  вночі влаштовує свято(довгий час проводить із друзями). Ось Грімр налив у ківш меду і подав його, щоб усі пили й кожен сказав би свою кращу волю. Друзі говорили різне. Багаті бажали пошани. Бідним хотілося бути багатими. Ті, які були дурнішими, просили життя спочатку, а мудрі заглядали за кордон смерті. Молоді хотіли відзначитися в бою, їм було страшно, що життя пройде в тиші, без перемоги. Грімр узяв ківш найостаннішим, як і личить господареві, і хотів говорити, але задумався і довго дивився вниз, а волосся білою шапкою лягло на його чоло. Потім  сказав:

 - Мені хочеться мати друга, хоч одного вірного Друга! 

   Тоді зарухалися навколо Грімра його гості, так що заскрипіли столи, всі стали навперебій говорити:

 - Грімре, - так говорив Олав, який прийшов із Ведмежої Долини, - хіба я не був тобі другом? Коли ти поспішав врятувати життя своє у вигнанні, хто перший тобі  простягнув руку і просив короля повернути тебе? Згадай про друга!

 Потім узяли слово інші ображені, і кожен із приятелів нагадував Грімру про свою дружбу. А один із них мовив: 

-  Ти сказав нерозумне слово. Гірко чути, як забув ти про друзів, які були  тобі  вірні навіть у часи твого горя і нещасть.

Грімр тоді встав і так почав: 

- Хочу я сказати вам. Пам'ятаю  все, що ви зробили мені. Я люблю вас, але тепер згадалася мені одна дуже старовинна дума, і я сказав неможливе слово. Ви - товариші мої, ви - друзі в нещастях моїх, і за це я дякую вам. Але скажу правду: у щасті не було у мене друзів. І взагалі, їх на землі не буває. Я був дуже рідко щасливим. Був я щасливий після битви з данцями, коли біля Лебединого мису ми потопили сто данських човнів. Голосно сурмили роги; усі мої дружинники заспівали священну пісню і понесли мене на щиті. Я був щасливий. І мені говорили всі приємні слова, але серця друзів мовчали. У мене не було друзів у щасті... Я стою один, немов на високій горі. Людина в щасті піднімається дуже високо, а наші серця відкриті тільки вниз.

Усі визнали слова вікінга дивними, і багато з них не повірили йому. (За М. Реріхом)

Дорогі мої читачі, а як Ви думаєте? Поділіться своїми міркуваннями. 

Актуально

Представник від України на здобуття Нобелівської премії 

Інститут Івана Франка НАН України на засіданні вченої ради висунув кандидатуру видатного поета, прозаїка, громадського діяча Ігоря Калинця на здобуття Нобелівської премії з літератури.

Ігор Калинець - оригінальний поет із непростою творчою долею, якого радянський режим засудив саме за поетичну творчість. Один із чільних представників так званої "пізньошістдесятницької" генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв'язень. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка.

Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа

25 січня - 390 років від дня народження легендарної піснярки Марусі Чурай

«…Учитайтеся в прості й хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій — і… ви почуєте голоси творців, імена яких розгубила історія, і їхня поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні по нашій землі, — писав
 М. Стельмах. — І тільки інколи, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду постать творця». До них належить народна поетеса Маруся Чурай, яку називають дівчиною з легенди.

Ще з часів Богдана Хмельницького й донині співають її пісні. Марусі Чурай приписують авторство таких перлин: «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «В кінці греблі шумлять верби», «На городі верба рясна», «Грицю, Грицю, до роботи» та інші.

  Життєпис Марусі Чурай складено за творами співачки та на основі переказів, легенд, усних спогадів сучасників. Маруся (Марина Гордіївна) Чурай народилася в Полтаві у сім’ї хороброго й чесного козака Гордія Чурая, якого стратили після поразки в битві під Кумейками 1687 р. проти гетьмана Потоцького. Дівчина мала чудовий голос і сама складала пісні.

  Її палко покохав благородний і хоробрий козак війська Богдана Хмельницького Іван Іскра. Дівчина ж полюбила іншого - Григорія Бобренка. Його мати була проти одруження сина з Марусею, прагнула мати за невістку Галю Вишняк, племінницю полковника Мартина Пушкаря.

  Під час національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти під проводом Б. Хмельницького у 1648 р. у складі Полтавського полку служили Іван Іскра та Грицько Бобренко. За переказами, Маруся чекала з війни Гриця, але він скорився волі матері й одружився з Галею. Ображена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що таємно взяла у місцевої бабусі, але яке ненароком випив Гриць. Марусю засудили до смертної кари, проте перед стратою Іван Іскра привіз помилування від гетьмана. Невдовзі дівчина з туги померла, та залишилися в спадок нащадкам її безсмертні пісні — окраса українського народу.

  

     

Хай серце наповниться радістю

 Від щирого серця вітаю тебе, Україно, зі світлим християнським святом Водохрещем!

  Для нас воно символізує очищення  від злих думок, нещирих намірів та недобрих вчинків. Це свято нових починань та приємних сподівань! Хай серце кожного українця наповниться радістю і зміцниться віра в ДОБРО.