Мовні норми(катойконіми)

Суфіксальні моделі, що позначають назви мешканців населених пунктів України (катойконіми) та різних народів (етноніми)

 Із неабиякими труднощами стикаються учні при виконанні завдання, коли потрібно утворити від назв міст та країн назви мешканців чоловічого та жіночого роду. Тому ця  добірка цікавого матеріалу Ірини Фаріон стане в нагоді не тільки школярам, але й усім тим, хто цікавиться питанням мовних норм. Адже назви мешканців населених пунктів і назви народів містять у собі важливу історико-етнографічну інформацію, тому їх будова потребує чіткої вмотивованності через визначальні мовні засоби. До них належить найпродуктивніша словотвірна модель із суфіксом -ець (у формі чоловічого роду), -к-а (у формі жіночого роду) та -ц-і у формі множини на зразок:

полтав-ець — полтав-к-а — полтав-ц-і;

тернопол-ець — тернопіль-к-а — тернополь-ц-і;

луган-ець — луган-к-а — луган-ц-і.

Зазначені суфікси приєднуються до топонімів на:

-ан-и: Бережани — бережан-ець — бережан-к-а — бережан-ц-і;

-ин: Гусятин — гусятин-ець — гусятин-к-а — гусятин-ц-і;

-єв-е: Єнакієве — єнакієв-ець — єнакієв-к-а — єнакієв-ц-і;

а також до основ на:

-город: Вишгород — вишгород-ець — вишгород-к-а — вишгород-ц-і;

-град: Кіровоград — кіровоград-ець — кіровоград-к-а — кіровоград-ц-і;

-піль: Бориспіль — бориспол-ець — бориспіль-к-а — бориспіль-ц-і;

-пілля: Білопілля —білопол-ець — білопіль-к-а — білопіль-ц-і — із супровідним чергуванням лише в чоловічому роді голосного [і] в закритому складі з [о] у відкритому складі.

Приєднуючись до основ з кінцевим -ів/їв, чергування [і] з [о] не відбувається через потребу зберегти звуковий склад вихідного топоніма:

Харків — харків-ець — харків-к-а — харків-ц-і;

Жашків — жашків-ець — жашків-к-а — жашків-ц-і ;

Бердичів — бердічів-ець — бердиців-к-а — бердичів-ц-і.

Якщо основа топоніма закінчується на -ськ, -к, то з огляду на закони милозвучності, вони усікаються:

Бердянськ — бердян-ець — бердян-к-а — бердян-ц-і;

Каховка — кахов-ець — кахов-к-а — кахов-ц-і.

До топонімів на -а, -е, перед якими виступає здебільшого два приголосних, суфікси -ець, -ц-і, -к-а приєднуються з допомогою звукосполук -ів-, -ан-, -ян-, -ин-:

Біла Церква — білоцерк-івець — білоцерк-івк-а — біло-церк-івц-і;

Тараща — таращ-анець — таращ-анк-а — таращ-анц-і;

Алушта — алушт-инець — алушт-инк-а — алушт-инц-і;

Шостка — шостк-инець — шостк-инк-а — шостк-инц-і;

Рокитне — рокитн-івець — рокитн-івк-а — рокитн-івц-і.

Очевидно, що за цією продуктивною моделлю утворено чужомовні етноніми на зразок:

Данія — дан-ець, дані-єць (не дат-чан-ин) — дан-к-а, даній-к-а — дан-ц-і, даній-ц-і;

Англія — англі-єць (не англі-чан-ин) — англій-к-а — англій-ц-і;

Канада — канад-ець, канад-ієць — канад-к-а, канад-ійк-а — канад-ц-і, канад-ійц-і;

Азія — азі-єць (не азіат) — азій-к-а — азій-ц-і.

Ось низка катойконімів, що викликають труднощі в процесі словотворення:

Броди — брод-івець — брод-івк-а — брод-івц-і;

Горлівка — горлів-ець — горлів-к-а — горлів-ц-і;

Долина — долин-ець — долин-к-а — долин-ц-і;

Дубно — дубн-івець — дубн-івк-а — дубн-івц-і;

Запоріжжя — запоріж-ець — запоріж-к-а — запоріж-ц-і;

Ічня — ічн-івець — ічн-івк-а — ічн-івц-і;

Кам'янець-Подільський — кам'янець-подол-ець — кам'янець-поділь-к-а — кам'янець-поділь-ц-і;

Коломия — коломи-єць — коломий-к-а — коломий-ц-і;

Кривий Ріг — криворіж-ець — криворіж-к-а — криворіж-ц-і;

Лубни — лубен-ець — лубен-к-а — лубен-ц-і;

Острог — острож-ець — острож-к-а — острож-ц-і;

Полтава — полтав-ець — полтав-к-а — полтав-ц-і;

Рівне — рівен-ець — рівен-к-а — рівен-ц-і;

Ромни — ромен-ець — ромен-к-а — ромен-ц-і;

Харцизьк — харциз-ець — харциз-к-а — харциз-ц-і;

Черкаси — черкас-ець — черкас-к-а — черкас-ц-і.

Другою за продуктивністю є словотвірна модель із суфіксами -анин, -янин, -чанин. Їхня синонімна повноправність із -ець не викликає сумнівів, однак їм властиве поєднання з твірними основами на:

-иц-я: Вижниця — вижнич-ан-ин — вижнич-ан-к-а — вижнич-ан-и;

Вінниця — віннич-ан-ин — віннич-ан-к-а — віннич-ан-и;

-ець: Кременець — кременч-ан-ин — кременч-ан-к-а — кременч-ан-и;

Кролевець — кролевч-ан-ин — кролевч-ан-к-а — кролевч-ан-и;

-ц-і: Чернівці — чернівч-ан-ин — чернівч-ан-к-а — чернівч-ан-и;

Ярмолинці — ярмолинч-ан-ин — ярмолинч-ан-к-а — ярмолинч-ан-и;

-цьк: Донецьк — донеч-чан-ин — донеч-чан-к-а — донеч-чан-и;

Луцьк — луч-ан-ин — луч-ан-к-а — луч-ан-и;

-ак: Судак — судач-ан-ин — судач-ан-к-а — судач-ан-и;

Токмак — токмач-ан-ин — токмач-ан-к-а — токмач-ан-и;

-ч: Галич — галич-ан-ин — галич-ан-ка — галич-ан-и;

Дрогобич — дрогобич-ан-ин — дрогобич-ан-к-а — дрогобич-ан-и;

(-к)и: Прилуки — прилуч-ан-ин — прилуч-ан-к-а — прилуч-ан-и;

Суми — сум '-ян-ин, сум-ець — сум '-ян-к-а — сум '-ян-и, сум-ц-і.

Вибірково суфікси -анин, -янин, -чанин поєднуються з деякими основами топонімів, що мають у своєму складі суфікс присвійности -ів/-їв, зокрема

Київ — ки-ян-ин (не києвлянин) — ки-ян-к-а — ки-ян-и або паралельна форма до харків-ц-і — харків '-ян-и — харків '-ян-к-а — харків '-ян-и.

Переважне вживання в усному мовленні назв жителів на -анин, -янин, -чанин, замість усталених назв із суфіксом -ець,  є шкідливе. Суфікс -ець (перші свідчення ХІV-ХV ст.) із етнонімним та катойконімним значенням здобув перемогу над -анин, -янин що ближче до ХХ ст., однак радянська доба асиміляційно призупинила цей процес. Позаяк теперішня культура по-згубному двомовна, то відстояти питому позицію -ц-і (-ець) у наступі продуктивної в російській мові моделі -чан-и - це, образно кажучи, елементарне бажання не дати чужинцеві (себто англічанам, датчанам, кримчанам, розумій - московитам) збити себе з ніг. Суфікси -анин, -янин, -чанин треба залишити хіба у тих позиціях, де не можна вжити суфікса -ець: Вінниця - вінничанин - вінничанка - вінничани. Слушно дивувався із засилля «анинів-чанинів»                             Б. Антоненко-Давидович: «Хтозна-чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка - на позначення жителів Лубен чи канівець, канівка - на позначення жителів Канева. Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука ч треба, щоб у назві був звук к: порівняйте: м. Гребінка  - гребінчанин, хоча природним є також гребінківець). Так само був би здивований М. Бажан, якби побачив, що його «краплі данського короля» у сучасних виданнях перетворилися у «краплі датського короля».

На цій самій асиміляційній дорозі прикметникові похідні: данськ-ий, даній-ськ-ий (не дат-ськ-ий, як у СУМі ІІ, с. 214), азій-ськ-ий (не азіат-ськ-ий, що тлумачений у СУМі як «те саме, що азій-ськ-ий»—І, с. 24); рівен-ськ-ий, рівн-ян-ський, Рівенщина, Рівенська область (не ровен-ськ-ий).