Ми гордо йдемо шляхами України...

Василь Голобородько.

 Вірш тижня

  

    Василь Голобородько народився в Адріанополі на Луганщині. Член Національної спілки письменників України, АУП, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка,  а також премій імені Василя Симоненка та Миколи Трублаїні. Збірка "Віршів повна рукавичка" отримала відзнаку The White Ravens та внесена до міжнародного каталогу як одна з найкращих у світі книжок для дітей. Його твори високо оцінювали Іван Дзюба, Василь Стус, багато науковців і письменників молодших поколінь. Нобелівський лауреат із літератури Йосиф Бродський у 80-х рр. зазначав, що з українських поетів гідний цієї премії передусім Василь Голобородько.

   Сьогодні ж Україна та низка міжнародних організацій готують документи для висунення Василя Голобородька, окрім Ігоря Калинця,  на здобуття  Нобелівської премії 2015 року .

                                                                        

А серця друзів мовчали...

                 Для роздумів

Друг - це той, хто знає мелодію твого серця і може її наспівати, коли ти забудеш слова...

 Грімр, вікінг, дуже постарів. У минулі роки він був кращим вождем і про нього знали навіть у далеких країнах. Але тепер він не виходить уже в море на своєму швидкохідному драконі.  Десять років не виймав він свого меча. На стіні висить довгий щит, шкірою оббитий, і орлині крила на шоломі вкриті павутиною та сірим пилом.

    Щодня він сидить  на високому ґанку, чинить правду та суд, мудрим оком дивиться на людські сварки. А  вночі влаштовує свято(довгий час проводить із друзями). Ось Грімр налив у ківш меду і подав його, щоб усі пили й кожен сказав би свою кращу волю. Друзі говорили різне. Багаті бажали пошани. Бідним хотілося бути багатими. Ті, які були дурнішими, просили життя спочатку, а мудрі заглядали за кордон смерті. Молоді хотіли відзначитися в бою, їм було страшно, що життя пройде в тиші, без перемоги. Грімр узяв ківш найостаннішим, як і личить господареві, і хотів говорити, але задумався і довго дивився вниз, а волосся білою шапкою лягло на його чоло. Потім  сказав:

 - Мені хочеться мати друга, хоч одного вірного Друга! 

   Тоді зарухалися навколо Грімра його гості, так що заскрипіли столи, всі стали навперебій говорити:

 - Грімре, - так говорив Олав, який прийшов із Ведмежої Долини, - хіба я не був тобі другом? Коли ти поспішав врятувати життя своє у вигнанні, хто перший тобі  простягнув руку і просив короля повернути тебе? Згадай про друга!

 Потім узяли слово інші ображені, і кожен із приятелів нагадував Грімру про свою дружбу. А один із них мовив: 

-  Ти сказав нерозумне слово. Гірко чути, як забув ти про друзів, які були  тобі  вірні навіть у часи твого горя і нещасть.

Грімр тоді встав і так почав: 

- Хочу я сказати вам. Пам'ятаю  все, що ви зробили мені. Я люблю вас, але тепер згадалася мені одна дуже старовинна дума, і я сказав неможливе слово. Ви - товариші мої, ви - друзі в нещастях моїх, і за це я дякую вам. Але скажу правду: у щасті не було у мене друзів. І взагалі, їх на землі не буває. Я був дуже рідко щасливим. Був я щасливий після битви з данцями, коли біля Лебединого мису ми потопили сто данських човнів. Голосно сурмили роги; усі мої дружинники заспівали священну пісню і понесли мене на щиті. Я був щасливий. І мені говорили всі приємні слова, але серця друзів мовчали. У мене не було друзів у щасті... Я стою один, немов на високій горі. Людина в щасті піднімається дуже високо, а наші серця відкриті тільки вниз.

Усі визнали слова вікінга дивними, і багато з них не повірили йому. (За М. Реріхом)

Дорогі мої читачі, а як Ви думаєте? Поділіться своїми міркуваннями. 

Актуально

Представник від України на здобуття Нобелівської премії 

Інститут Івана Франка НАН України на засіданні вченої ради висунув кандидатуру видатного поета, прозаїка, громадського діяча Ігоря Калинця на здобуття Нобелівської премії з літератури.

Ігор Калинець - оригінальний поет із непростою творчою долею, якого радянський режим засудив саме за поетичну творчість. Один із чільних представників так званої "пізньошістдесятницької" генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв'язень. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка.

Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа

25 січня - 390 років від дня народження легендарної піснярки Марусі Чурай

«…Учитайтеся в прості й хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій — і… ви почуєте голоси творців, імена яких розгубила історія, і їхня поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні по нашій землі, — писав
 М. Стельмах. — І тільки інколи, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду постать творця». До них належить народна поетеса Маруся Чурай, яку називають дівчиною з легенди.

Ще з часів Богдана Хмельницького й донині співають її пісні. Марусі Чурай приписують авторство таких перлин: «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «В кінці греблі шумлять верби», «На городі верба рясна», «Грицю, Грицю, до роботи» та інші.

  Життєпис Марусі Чурай складено за творами співачки та на основі переказів, легенд, усних спогадів сучасників. Маруся (Марина Гордіївна) Чурай народилася в Полтаві у сім’ї хороброго й чесного козака Гордія Чурая, якого стратили після поразки в битві під Кумейками 1687 р. проти гетьмана Потоцького. Дівчина мала чудовий голос і сама складала пісні.

  Її палко покохав благородний і хоробрий козак війська Богдана Хмельницького Іван Іскра. Дівчина ж полюбила іншого - Григорія Бобренка. Його мати була проти одруження сина з Марусею, прагнула мати за невістку Галю Вишняк, племінницю полковника Мартина Пушкаря.

  Під час національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти під проводом Б. Хмельницького у 1648 р. у складі Полтавського полку служили Іван Іскра та Грицько Бобренко. За переказами, Маруся чекала з війни Гриця, але він скорився волі матері й одружився з Галею. Ображена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що таємно взяла у місцевої бабусі, але яке ненароком випив Гриць. Марусю засудили до смертної кари, проте перед стратою Іван Іскра привіз помилування від гетьмана. Невдовзі дівчина з туги померла, та залишилися в спадок нащадкам її безсмертні пісні — окраса українського народу.

  

     

Хай серце наповниться радістю

 Від щирого серця вітаю тебе, Україно, зі світлим християнським святом Водохрещем!

  Для нас воно символізує очищення  від злих думок, нещирих намірів та недобрих вчинків. Це свято нових починань та приємних сподівань! Хай серце кожного українця наповниться радістю і зміцниться віра в ДОБРО.

Щедрий вечір, добрий вечір...

18 січня - Другий Святий вечір ( "Голодна кутя")

  

       На  Львівщині  його  називають Щедрим вечором. Цього дня триває строгий піст. Уранці люди йдуть до церкви, щоб освятити воду. Глеки  прикрашають колосками пшениці. Говорять, що таким чином Бог оберігає сім'ї від злих духів. 
     На Щедрий вечір у нас є такий звичай: господиня зранку замішує дріжджове тісто і пече солодкий  пиріг із начинкою. Господар будинку перед святковою вечерею набирає трохи свяченої води в миску, а господиня бере пиріг і разом з іншими членами сім'ї виходить на вулицю. Господар  окроплює кути будинку, відкушуючи шматочок пирога.   Так роблять усі члени сім'ї. Потім заходять у дім,  а господар обходить  господарські приміщення і кропить свяченою водою тварин, що знаходяться там. Цей красивий звичай зберігся лише в тих сім'ях, які живуть у  приватних будинках.

   За старим народним віруванням, на Щедрий вечір тварини людською мовою говорять, але підслуховувати цю мову гріх, бо за це Бог карає.

    

                                                        Вже надходить Щедрий вечір -

 Щаслива година.

Нехай в щасті проживає

Вся наша родина.

Нехай в щасті проживає

І горя не знає,

Наша кожна щедрівниця

Вам того бажає.

І ми Вас просимо прийти

Завтра при Івані

Там Ісус буде хреститись

на ріці Йордані.

Той, що в яслах народився,

Вийде Він на воду,

Принесе Він щастя-долю

Для всього народу.

Щастя-долю для Вкраїни, 

Де наш хор співає,

Щастя-долю для народу.

Христос ся хрещає!

Старий рік минає...

        ...Старий рік минає...
            Новий наступає...
           Христос ся рождає!

Сію, сію, посіваю,

Зі Старим Новим роком Вас вітаю!

Сію зерном ваговитим

Добрим людям працьовитим.

Не з сівалок, а з долоні

По долівці, по ослоні,

Посіваю в кожній хаті.

Будьте радісні, багаті.

Сію густо, перехрестям

На добробут людям чесним.

Промовляю з кожним кроком:

З новим щастям, зі Старим Новим роком!

 Хай буйно родиться пшениця,

Щоб кожний був за неї рад.

Усяка хай росте пашниця

Так, щоб її не вибив град.

І льон росте хай звиш коліна,

Повище пояса - трава.

Хай наша рідна Україна

В добрі і мирі процвіта.

Христос рождається!

Дякую за теплі промінчики сонця...

11 січня - Міжнародний день "Дякую"
     
  —  Люди,  будьте  взаємно  ввічливі!   
 І якби  на  те  моя  воля,  
написала  б  я  скрізь  курсивами:  
—  Так  багато  на  світі  горя,  
люди,  будьте  взаємно  красивими!  
                                                     Л. Костенко


  Якщо говорити про походження  слова, необхідно зазначити, що  «спасибі» - це вже давно усталене скорочення від фрази «Спаси, Боже». А саме так колись у Київській  Русі висловлювали почуття вдячності. Отже, у  знак подяки бажають того, щоб людину, якій адресоване це слово, оберігав і  рятував Бог. 
     І зараз ми  цінуємо те, що роблять для нас рідні, друзі і навіть  незнайомі люди. Але як часто  говоримо  «дякую»? Згадаймо реакцію людей, яким ми сказали це чудове слово. А чи  помітили Ви, що посміхаєтеся, коли вимовляєте «спасибі», і що посміхається той, кому це слово адресоване? Погодьтеся, як приємно дякувати. Адже навіть це просте слово приносить радість . Іноді за якусь справу люди пропонують у подяку гроші або інші матеріальні цінності, але набагато важливіше і приємніше почути лише «спасибі», причому не просто «спасибі»-відмовку, а слово, що наповнене змістом і щирістю.  Усі люди дуже добре розуміють значення і необхідність хороших манер, але, на жаль, іноді ми висловлюємо подяку,  не замислюючись про те, як вона подається, вимовляємо слова просто так, бо так треба, але особливого сенсу в них не вкладаємо. А слід сказати, що вони можуть володіти і магічними властивостями, які справляють  на людину приємне враження.  Ми кілька разів на день говоримо один одному «спасибі». Головне, завжди пам'ятати, що до цієї щирої подяки відноситься  та, яка несе в собі лише позитив і йде від чистого серця! Тому кажіть  тільки добрі слова! 

     Дорогі  друзі, колеги, мої найрідніші учні, дякую Вам за те, що Ви є, що весь цей час  ідете поруч зі мною складною дорогою життя. Ви  умієте дарувати Радість і  Натхнення . Тож спасибі Вам за теплі промінчики сонця...                                                 

                                               

Відлуння Василевого Різдва( до 80-ліття з дня народження)

          Прийшов -  і є у ріднім краї.
          Такий звичайний - аж болить.
          Болить, болить і не стихає,
          Бо Україною болить.
                               Д. Чередниченко

Тихий, лагідний сніг... І співи - незрівнянні колядки за морозним вікном. Сама поезія! А у хаті Різдвяний дідух із добірного жита з дерев'яною ложкою  за перевеслом воцарився на самому покутті: його подекуди в Україні називають Василем. Це імення зі старогрецького роду - "басілеус", що означає "король", "цар".

 Саме у цю благословенну пору (8 січня 1935 року)  у селі Біївці на Полтавщині народився  Василь Симоненко . Чи не містика? Так,  був Він дійсно царем - "витязем молодої української поезії". Його слова боялися "приручені патріоти", від його гнівних рядків тремтів партійно-бюрократичний апарат:

                                  Ви чуєте народні віщі думи,

                                  Його тривоги берете в серця, 

                                  Коли потієте у черзі за костюмом,

                                  Затиснувши в долоні гаманця.

                                  І свій народ ви любите без міри, 

                                  Коли у міру вигідно любить... 

Звісно, такі сміливі думки були притаманні  митцям-шістдесятникам, але ми знаємо, як склалось їхнє життя...Доля  Симоненка  також була трагічною. І хоча прожив усього 28 років, проте зробив дуже багато.

Більше читайте за цим посиланням:

Возвеселімось усі щиро нині!

                   

                                              Вітаю усіх із Різдвом Христовим!

                                              Зірничка з неба світло кидає, 

                                              Христос-Дитятко ся нині рождає.

                                              Світи весело Ісусу й Марії,

                                              Кріпи у серці віру й надію.

                                              Нехай зірничка в Різдвяні свята

                                              несе все щастя до Вашої хати,

                                              здоров'я, втіху, пошану від світу, 

                                              щасливу долю на многії літа.

                                              Христос рождається!

При світлі різдвяної свічі...

   Святий вечір...Він святий, бо за столом зібралася вся родина - із чистим серцем та чистими помислами. Він святий, бо приходять до нас померлі душі кутю їсти. Ми немов відчуваємо їхню присутність, і душа переповнена трепетом. Ми немов чуємо їх голос, і сльози капають із очей. Хочеться сказати те, що колись недомовили, та уста німіють. Ця вечеря свята, бо знаменням хреста освячує її ґречний господар сім'ї. Зникли буденні клопоти, суперечки - у хаті панує різдвяний дух, серце сповнюється почуттям радості. Все оповите серпанком таємничості та тремтливого очікування. Тиша... Чути навіть, як потріскує полум'я свічки,  що засіяла на столі Вифлеємською зорею.

    Скільки ж у цьому дійстві святості та незбагненності!

                                     Святвечір у моєму селі
                                             Спогад із дитинства
                                                 (етнографічний нарис)

  Коли вже 12 страв готові,  господар іде до стодоли по сіно.  Потім відчиняє двері до господи й віншує: " На щастя, на здоров'я, на то Боже народження, аби нам дав Господь дочекати другого Божого народження, ще веселішого, здоровішого, спокійнішого. Аби ми були веселі, як в небі ангели, аби ми мали стільки кіп, як на небі звізд. Христос ся рождає!". Частину того сіна кладе на стіл, мама розрівнює сіно, застеляє білим обрусом, "аби чистим було життя увесь рік", а решту  сіна- під стіл. Тоді діти під столом квокають, мукають, щоб велося господарство. Також заноситься до хати дідух, який займає своє почесне  місце на покутті.

 - Мамо, а навіщо Ви кладете по кутах стола зубчики часнику? - питає мій молодший брат.

Мати відповідала:

 - Від злих духів...

 - А гроші?

 - Щоб була копійка при хаті.

 - А цукор?

 - Аби ми не сварилися.

Тоді всі разом клякають на коліна і моляться. Запалюється свічка. Потім сідають за стіл, батько набирає в ложку куті і підкидає до стелі. Всі стежимо, затамувавши подих: скільки зерен приліпиться, такий буде і урожай. Після вечері лунає колядка. А селом  від хати до хати ходять ватаги колядників із вертепом,  прославляючи Христа.Чути їхнє дзвінке віншування:

                                        Я віншую, я вітаю

                                         І багато так бажаю:

                                         Всім дорослим і маленьким

                                         Зичу -  жийте здоровенькі

                                         На потіху всій родині

                                         І на славу Україні.

                                         Прощавайте! Мир цій хаті,

                                          Будьте добрі і багаті,

                                          Майте долю добру й гожу,

                                          Тільки вірте в ласку Божу.

                                          Божа ласка Вас спасе,

                                          Край і нарід піднесе.