22 квітня - День Землі
Красива, багата, щедра наша земля. Кого не чарували рожеві літні світанки і тихі зоряні ночі, солов’їні співи та барвисті килими квітів, тривожний шум лісу перед бурею чи щедрі дари осені? Стоїш іноді, наче зачарована, вдивляєшся, ніби вперше, в це неземне диво, і по-новому світяться в душі з дитинства знайомі слова:
…Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють...
Але я хочу обірвати цю поетичну ноту, бо мучить
тривога, що з кожним днем гине на нашій землі ця симфонічна мелодія. Страшною
дійсністю стали вирубані ліси, залишене розпалене багаття, знищені лікарські
рослини, розкидане сміття. Через усе це зникло багато цікавинок у природі.
Ми не усвідомлюємо, що досить тільки одного необережного поруху – і прекрасне
щезне, як тонесенька, незрима павутинка .
Наші предки, на відміну від нас, вважали, що природа жива, одухотворена і чудово розуміє людину. Борис Грінченко писав: «Усяка травинка на світі жива.От ходиш, думаєш , - воно так собі, як камінь …Але воно живе, і чує, і розбирає. І земля чує, і дерево чує.Хіба ми не чуємо їх…». Так, ми не чуємо нікого і нічого, окрім себе і своїх бажань. Чому? А тому, що в нас відсутня екологічна свідомість, культура.Людина повинна не владарювати над природою, бути не царем, а її невіддільною частиною. Є багато законів про охорону природи, все ж найвищим для кожного з нас має бути совість. Бо, як сказала Л. Костенко, « усе іде , але не все минає над берегами вічної ріки» .
Наші предки, на відміну від нас, вважали, що природа жива, одухотворена і чудово розуміє людину. Борис Грінченко писав: «Усяка травинка на світі жива.От ходиш, думаєш , - воно так собі, як камінь …Але воно живе, і чує, і розбирає. І земля чує, і дерево чує.Хіба ми не чуємо їх…». Так, ми не чуємо нікого і нічого, окрім себе і своїх бажань. Чому? А тому, що в нас відсутня екологічна свідомість, культура.Людина повинна не владарювати над природою, бути не царем, а її невіддільною частиною. Є багато законів про охорону природи, все ж найвищим для кожного з нас має бути совість. Бо, як сказала Л. Костенко, « усе іде , але не все минає над берегами вічної ріки» .
СТЕЖИНА ДИТИНСТВА
ВідповістиВидалитиМов вітерець, жену, минаю хати –
Не дожене і вершник на коні.
Праворуч – верболози пелехаті,
Ліворуч – вільхи. Чарівні пісні
Лунають незнайомої пташини,
І я хотів би заспівати, як вона.
Десь дятел вперто б’є по деревині –
Від співу й стукоту розбіглася луна.
Та я лечу та зупинятися не хочу,
Ось річечка , перелітаю брід,
Зі страху білобока заскрекоче,
Вмостившись зручно на колючий глід.
Луг невеликий, там квіток мільйони
Красою зачаровують мене,
Он одуд у калині мов потонув,
Забув мелодію і сам собі клене.
Притихли коники, давай втікати,
Цвіркун на скрипці грає, не замовк,
Біжу , лишаючи траву прим’яту,
Ще крок – жита, в них вуса – чистий шовк.
В житах багрянцем запалали маки,
Блукає перепілка бозна - де;
Під ніжно –тихе шелестіння злаків
У небі жайвір пісеньку пряде.
І я пливу-пливу по цьому морю,
Мелодії наспівую під ніс.
Високий берег . Берег уже скоро.
Не берег це – зелене царство – ліс!
У тому лісі, куди я ходив у дитинстві, нема уже ні одної чистої галявинки.. Сміття..Непотріб різний. Від багатьох зрубаних дерев залишилися засохлі гіллячки... А в тих місцях колись росли грибочки і цвіли різнобарвні квіточки... Річка, в якій купався, стала каламутною і мілкою...
Ми є частиною природи, тому повинні розуміти, що, знищуючи природу, ми знищуємо себе... Але ж ми не одні на цій планеті. Думаю, у нас прокинеться "екологічна свідомість", бо інакше доведеться жити не на квітучій планеті, а на великому смітнику.
Ваша "стежина", п. Ігорю, навіяла незабутні спогади мого дитинства. У пам'яті одна за одною зринають чудові сільські краєвиди. Найдорожчі...неповторні...єдині... Але чому сум поселився в душі? Та тому, що все рідше гудуть над вишнями "Шевченкові хрущі", "затихло все...і навіть соловейко вже затих...", а рідні стежки давно "заросли" купами сміття.Загубилася "стежина дитинства" - і загубилася наша совість...А чи віднайдемо її?!
Видалити