Хресна дорога Івана Гнатюка

                   Література рідного краю
                (для учнів 10 класу)
                      Я йшов і йду по обраній путі, 
                              Живу лиш Україною - й без страху
                              Зустріну смерть, розп'ятий на хресті.
                                                                      Іван Гнатюк

    Іван Гнатюк був даний Україні як продовження Шевченкового слова, продовжувач незламного українського духу. Його любов до України така ж глибока й свята, як і любов Тараса Шевченка. У сучасній літературі доведеться ще пошукати поета, чия творчість так би відповідала його біографії, а біографія так би перекликалася з його творами. Усі поезії єднає щира, несамовита, фанатична любов до України, до народу, вірність Шевченковим засадам визволення. Іван Гнатюк - людина героїчного чину і героїчної думки.

  Зі  села Дзвиняча Збаразького району Тернопільської області почалася хресна дорога відомого поета . Сувора доля забрала у нього молодість і вготувала каторжні табори.

Гірких хвилин у житті  було значно більше, ніж щасливих. Коли йому йшов п’ятнадцятий рік, батька забрали на  війну, звідки той уже не повернувся. Батько загинув в останній день війни і похований у братській могилі в центрі Берліна. Іван у сім’ї замінив тата. Він жав, косив і собі, і чужим людям. У його душі жили гени прадіда-бунтаря, який палив маєтки панів і двічі засилався в Сибір, де й загинув безіменно. Іван Гнатюк у душі теж був бунтарем. За підпільну діяльність в ОУН (він був зв’язківцем Почаївського проводу) в 1948 році був заарештований і засуджений військовим трибуналом на двадцять п’ять років каторжних робіт. Після численних допитів, тортур і знущань заслання відбував на Колимі, на уранових рудниках.Від непосильної праці та нелюдських умов Іван Гнатюк важко захворів, і його "списали", звільнили й дозволили самому шукати своє могильне місце. Але він вижив. Під час лікування познайомився з каторжанкою Галиною зі Львівщини. Згодом вони одружилися, переїхали на її батьківщину - у Борислав.

   Літературні здібності І. Гнатюка проявилися ще в юнацькі роки.Спочатку писав „під Шевченка”. Від першого вірша, датованого далеким 1949 роком, до першої збірки „Поговіння” минуло шістнадцять років. І навіть каторжний режим не відбив у поета жаги до літературної творчості. Він і на засланні вхитрявся писати, переховувати і відправляти вірші на волю.

   Після першої збірки „Поговіння” побачили світ „Калина”, „Повнява”, „Жага”, „Життя”, „Чорнозем”, „Хресна дорога”... У 1996-у вийшла книга спогадів „Стежки-дороги”, яка заслужено привела письменника до  визнання. Він присвятив її пам’яті тих, хто боровся, мучився і помирав за незалежну Україну.

Відомо, що І. Гнатюк кілька разів відмовлявся від нагород, премій, якими його хотіла приручити колишня влада. Від Шевченківської премії (2000 р.) не відмовився, сказавши: „Шевченко для мене – земний Бог. Відмовитись від премії його імені означало б відмовитись від самого Шевченка”. Іван Гнатюк був також удостоєний літературної премії імені Маркіяна Шашкевича.

  Творчий доробок письменника складає понад 15 книжок віршів та поем і два томи спогадів. Своєрідним підсумком цього стала книга вибраного „Хресна дорога”, що побачила світ у 2004 році.

  Проживаючи в Бориславі Львівської області, І. Гнатюк час від часу приїжджав на Тернопільщину. Він зустрічався зі студентами педуніверситету імені В. Гнатюка, з учнями навчальних закладів Кременця, творчою інтелігенцією. А 5 травня 2005-го Івана Федоровича Гнатюка не стало...

 Про життєвий подвиг цієї людини свідчать такі слова: „Вимучений у сталінських концтаборах, відпущений на волю смертельно хворим, аби помер у дорозі, мордований увесь вік нажитими в неволі  хворобами, постійно підозрюваний у радянські часи, він – на подив друзям і недругам – усе ж залишився живий, щоб донести нам правду про пережите, щоб змалювати у слові свою страдницьку стежку й хресну дорогу всієї України” (Л. Воловець).

Поезії читайте за цим посиланням