Тому й не зможе захистить себе.
О. Пахльовська
Уже вкотре, після незліченних жертв і втрат, піднімається з колін народ України. Фізично почетвертований, наполовину манкуртизований, поголовно зневажений - він здіймається на повен зріст, щоб знову оголосити на весь світ: "ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА!"
"ЩЕ НЕ ВМЕРЛА І НЕ ВМРЕ!" Бо живе наша мова. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність.
Бо наша мова - це наша релігія, наша держава, наша минувшина, наша надія, наше майбутнє.
Бо наша мова - це ми, українці, - чесний, добрий, працьовитий народ, що тисячоліттями живе на берегах Дніпра і Дністра, там, де була колиска індоєвропейських народів.
Отож, не лише клянімося в любові до рідної мови, не лише плачмо над її долею, а працюймо для неї, вивчаймо, заглиблюймось у її походження й історію, поширюймо, пропагуймо її(В. Іванишин, Я. Радевич-Винницький "Мова і нація").
Але сум бере від того, чому українці добровільно
розмовляють мовою тих, хто століттями прагнув нашого знищення, хто люто нас ненавидів, ставився із презирством, хто вбивав або
спричинив убивства мільйонів наших людей, хто відібрав нашу історію, сфальшивив, сплюндрував її? Чому в нас, українців, бракує
самоповаги, почуття власної гідності?! Чому через двадцять чотири роки після проголошення незалежності багато хто продовжує думати,
що немає значення, якою мовою говорити? Мовляв, це все одно. Ні, не може бути однаково, якою мовою розмовляють в Україні. Чому? Та тому, що для людей є
нормальним явищем - спілкуватися своєю
рідною мовою. Полякові не все одно — і він говорить польською, французові — не все одно — він говорить французькою. Чи знайдеться в Росії хоч одна особа, якій було би все одно, і тому вона натомість російської обрала би
якусь іншу? Тому звертаюся до цієї когорти словами із Біблії: "Пізнайте істину - і вона порятує вас".
Пам'ятаймо: мова - запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ми захищаємо свій народ, його гідність, право на майбутнє. Не ухиляймося від цієї боротьби!
Дуже стисло, влучно, актуально!!! Дякую, Іванко.
ВідповістиВидалитиЗаходжу на Твій блог, як у Храм, де завжди світло, чисто, тепло, де присутня аура духовності, де можна і відпочити, і задуматися над проблемами, які турбують щирих українців, де не можна збайдужіти.
Вітаю Тебе і Твоїх читачів, усіх українців, які шанують свою рідну мову, з цим Святом.
Успіхів Тобі і радості від нелегкої праці, адже потрібно докладати неабияких зусиль, щоб навчити дітей рідної мови в нашому недосконалому суспільстві. Ти – Учитель від Бога. ДЯКУЮ!!!
І слова хоча б єдиного, що має безсмертний сенс...
ВидалитиЛ. Костенко
Слова...слова...Прості і таємничі. Звичайні і магічні..
Кожне Ваше слово,п. Ігорю, має свою душу. Читати та відчувати його відтінки - одна насолода.Так, багато залежить від того, які слова ми добираємо для спілкування. Я живу Словом і у Слові ! Тому люблю, коли воно вражає, дивує, зворушує, проймає, спонукає, дає крила...Інакше не може бути, бо це МОЄ РІДНЕ СЛОВО! Щиро дякую Вам за силу СЛОВА!
Не знаю, чи доречно згадувати Карла Маркса, але в нього є слова, які западають в душу : "Той, хто не знає мови народу, серед якого живе,- або гість, або раб, або окупант". Ми маємо прикласти чимало зусиль аби позбутися окупантів і витравити раба з наших душ.
ВідповістиВидалитиТак, треба вести боротьбу сьогодні за те, щоб українська мова для українців в Україні стала самодостатньою, а двомовність - засобом спілкування з представниками інших країн, виявом мовного етикету, а не засобом брутальної денаціоналізації та русифікації.
ВідповістиВидалитиНе забуваймо, що мова - це хоронителька історичної пам'яті народу. А народ без пам'яті манкуртизується, перетворюється в населення - безетнічну, безнаціональну біомасу, якою легко маніпулювати. НЕ ДОПУСТИМО ЦЬОГО НІКОЛИ!