Поезіє, ти чарівна скрипка у чудовому оркестрі літератури! На твоїх струнах грає свою мелодію Її Величність Муза. У тиші безсонних ночей вона приходить до поета, награє йому музику, котра торкається душі Митця і надовго стає володаркою його серця. А поетове творіння - це завжди політ фантазії, творчої думки. Спробуємо уявити на мить, що література, зокрема поезія, раптом зникла у небуття. Мабуть, разом із нею зникли б і наші почуття, душа стала б прозаїчною, буденною. А так хочеться свята!
Тому сьогодні, у Всесвітній день поезії, дуже хочеться подарувати Вам, дорогі читачі, незабутню зустріч із прекрасним. Візьміть збірочку улюбленої поезії. Розгорніть її. Чуєте звуки загадкової чарівної мелодії? Це дивовижні акорди СЛОВА. Хай вони запалюють у душі вогник любові, пробуджують світлі мрії, надихають на звершення добрих справ!
В. Симоненко "Про поезію"
Поету, кажуть, треба знати мову
Та ще уміти вправно римувать.
Натхнення і талант - і все готове -
Слова самі піснями забринять.
То правда все, але не в тому сила,
Мені здається, що не тим вірші
У дні тяжкі серця наші палили,
Любов і зненависть будили у душі.
Бо не запалить серце точна рима,
Яку хтось вимучив за місяць чи за ніч.
Ні, інша сила, буйна, незборима,
Вогнем і пристрастю напоює ту річ.
Ні, інша сила так цілющо діє,
Словам велику надає вагу,
Бо з нею світ цвіте і молодіє,
І світло б'є крізь морок і пургу.
Без неї рими точні й милозвучні
Не варті навіть драного гроша -
Слова звучать примусить сильно й гучно
Лише одна поетова душа.
Поезія - органічна частина людської культури, що несе в собі моральне і духовне начало.
ВідповістиВидалитиПоезія - не тільки безмежний космос і не просто окремий вірш, поезія - це і те, що існує навколо нас. Це і природа: ліс, луг, пташка в небі, посмішка дорогої тобі людини.
Поезія – це поетова душа.Поезію не можна складати, для цього потрібен талант, натхнення, Муза.
Поезія – це й кохання. Природа самого цього почуття несе в собі поезію. А скільки поетичних рядків присвячено любові!
Поезія відображає не тільки красу навколишнього світу. Істинний поет ніколи не буває байдужий до того трагічного, що в ньому відбувається. І якщо слово для поета - це можливість висловити своє ставлення до світу, то поетичне слово дає читачеві силу не стати рабом цього світу.
Поезія - це дар. Просто не кожен може побачити і не всякому дано виразити себе в слові. Але відчувати поезію може кожна людина, навіть перш ніж вона навчиться по-справжньому розуміти її.
Поезія єднає споріднені серця. Від справжньої поезії душа світліє, мрії оживають, а інколи й стають дійсністю.
Дякую, Іванно, за статтю. Хоч сам пишу «віршики», але більше люблю читати справжню поезію. Твоя «Палітра» поетична, Твоя душа лірично-романтична, тому приємно заходити на Твій блог і читати Твої дописи!
Поезія зцілює, змушує наші душі не черствіти, надихає, чарує, підіймає на крилах мрії та наповнює енергетикою слова...Тільки розуміти її потрібно серцем.
ВидалитиНадзвичайно приємно спілкуватись з Вами, п. Ігорю, мовою поезії. Бо слова("віршики", як Ви їх називаєте), вбрані у живоцвіт Вашої душі, завжди приносять задоволення! Тому могли б і подарувати "віршик" столітньої давності...
Іванко, Ти так поетично висловлюєшся про мої віршики, що я червонію, ніяковію (добре, що ніхто не бачить), бо про них ніхто так гарно не відгукувався...Дякую!!! У мене вже закінчилися віршики "столітньої давності", тому дарую Тобі вірш, написаний бозна-коли...Знаю, що Ти також любиш природу...
ВідповістиВидалитиЛІТНІЙ ГАЙ
Барвисте літо
буяє цвітом ,
І я, щасливий,
стою в гаю ,
Мов зачарований …
Як не радіти ,
Коли довкола ,
як у раю .
Пташки співають ,
оркестри грають ,
За диригента
старезний клен ;
І я співаю ,
цей день вітаю ,
Дзвінкоголосий ,
прекрасний день .
Хмарки у небі
краплини точать ,
З легеньким вітром
сюди пливуть ,
Проміння сонця
сховати хочуть ,
Сріблястий дощик
у гай несуть .
Коротка злива
геть все скропила .
Мов пташенятко ,
тремтиш – стоїш …
І знову сонце
промінням милим
Заграло в струни
ще веселіш !
Природа - це не лише відпочинок... Це - душевний спокій та творче натхнення, те джерело, що живить наші душі, не дає фантазії вичерпатися. І це правда. Бо інакше не було б такої поезії !
ВидалитиЯка гармонія людини та природи ! Сама мимоволі опиняюсь у гаю і наслуховую чарівну мелодію літа...
Дякую Вам, що дали можливість відчути всі барви літа!