Дорогі мої читачі! Вітаю зі Святою Трійцею! Нехай це свято надихає всіх Вас на добрі справи, наповнює серця любов'ю до ближніх, дарує кожному сімейний затишок і добробут, несе щастя і впевненість у майбутньому!

А час не зупиняється, а молодість біжить...

 Минуле не вернуть, не виправить минуле, 

Вчорашнє — ніби сон, що випурхнув з очей.
Як луки навесні ховаються під мулом, 
Так вкриється воно пластами днів, ночей. 
Але воно живе — забуте й незабуте, 
А час не зупиняється, а молодість біжить, 
І миті жодної не можна повернути, 
Щоб заново, по-іншому прожить.

                                    В. Симоненко

  Останній дзвоник...Скільки в цих словах приємних спогадів, романтичних мрій і сподівань, невимовної радості і світлого смутку! Для одних цей день - початок веселих канікул та сонячного літа. Тому всі з нетерпінням чекають, коли продзвенить останній дзвінок. Проте у мелодійному дзвоні відчуватиметься не лише радість, але й сум, бо для випускників та їхніх батьків - це бентежна мить...Бо вони з гірким жалем озирнуться на шкільні роки і, як ніколи, відчують, що школа - це рідний дім, територія дитинства. Скільки прекрасних хвилин  прожито тут разом зі своїми друзями і вчителями! Скільки цікавинок знайдено за ці роки!  

  Тож хай знання, отримані в школі, неодмінно стануть запорукою вагомих здобутків, допоможуть Вам, дорогі випускники,  досягти омріяних вершин у майбутній діяльності! Божого Вам благословення, щедрої долі, вірних друзів, наснаги, оптимізму та невичерпної енергії! Знайдіть себе, не загубіться у юрбі, будьте рішучими, бо тільки "Сміливі завжди мають щастя!"
                              Я вам літа краплю подарую ...
                              Ви долоньки тільки простягніть!

                             Обережно покладу зорю ...
                            Або сонце жарке в зеніті ...
                           Я наллю дурману літніх трав ...
                          І трішки ранкових туманів ...

                         А потім ... букет вітрів зібравши ...

                        Я насиплю рос Вам ... без обману ...

                       І медовий ... липовий світанок ...

                      І захід дарую ... такий гарячий ...

                     І ще ... місяця вабливе світло ...

                    І гуркіт грому дам ... на додачу ...

                   Нічого не шкода для друзів!

                  Ви беріть ... нехай сміється літо!

                 І нехай буде трішки тепліша ...

                У Вас Душа ...увагою зігріта!
       Шановне шкільне товариство, вітаю Вас зі святом! Бажаю усім теплих  сонячних днів та незабутніх вражень!!!  

З Днем філолога!

  Усі захоплюються працею майстра - людини, яка віртуозно володіє відповідним знаряддям. Є і майстри слова, що досконало опанували найскладніше і найдивовижніше знаряддя - мову. Такими майстрами стають лише закохані у слово, лише ті, хто щоденно шліфує його та  піклується про його "здоров'я", невтомно бореться із мовною недбалістю, хто кожної хвилини нагадує про вагу та значення його величності Слова.... 

    Хто ж уміло та цікаво розповість про таїну рідного слова, про мовну скарбницю народу, зібрану у словниках, про те, як народжується слово, про його історію? Хто  натхненно допомагає ростити, оберігати його коріння й леліяти його цвіт, щоб було воно, слово, запашним та співучим, сповненим музики й чару, життєвої правдивості та поетичності? Хто якнайточніше уміє з'єднати думку зі словом? А це -  ФІЛОЛОГИ! 

    Тому у переддень професійного свята вітаю усіх своїх друзів-філологів. Хай повним колосом золотиться Ваша творча нива, щирим сонечком зігріває дружня родина, не міліють джерела, що щедро поять Ваше натхнення, щоб зоріло мудре серце, навічно віддане своїй професії. Зі святом, шановна філологічна родино!

Якщо Вам цікаво,  хто такі філологи й де їх шукати, тоді читайте за цим посиланням

    

Фундатор театру світової слави: Марко Кропивницький

 22 травня - 175 років із дня народження Марка Кропивницького, українського драматурга, актора, режисера, театрального діяча, композитора                                                             Більш детально  читайте за цим посиланням  

     

                                   

Вишиванко моя, вишиванко...

     Вишиванка — поема життя,
     Закодована вічність в узорах.
     Їй ніколи нема забуття:
     Геній Роду не стерти на порох!        
             Дорогі друзі!

   21 травня одягніть вишиванку, зазначте свою приналежність до ВЕЛИКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ! Держава починається з кожного із нас!

  День вишиванки – свято національної єдності, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу, а також об’єднати українців. Основна мета заходу – це збереження українських цінностей та їх популяризація серед населення держави. Вишиванка – символ, який єднає українців незалежно від мови, якою вони спілкуються, віросповідання чи політичиних поглядів.

Хресна дорога Івана Гнатюка

                   Література рідного краю
                (для учнів 10 класу)
                      Я йшов і йду по обраній путі, 
                              Живу лиш Україною - й без страху
                              Зустріну смерть, розп'ятий на хресті.
                                                                      Іван Гнатюк

    Іван Гнатюк був даний Україні як продовження Шевченкового слова, продовжувач незламного українського духу. Його любов до України така ж глибока й свята, як і любов Тараса Шевченка. У сучасній літературі доведеться ще пошукати поета, чия творчість так би відповідала його біографії, а біографія так би перекликалася з його творами. Усі поезії єднає щира, несамовита, фанатична любов до України, до народу, вірність Шевченковим засадам визволення. Іван Гнатюк - людина героїчного чину і героїчної думки.

  Зі  села Дзвиняча Збаразького району Тернопільської області почалася хресна дорога відомого поета . Сувора доля забрала у нього молодість і вготувала каторжні табори.

Гірких хвилин у житті  було значно більше, ніж щасливих. Коли йому йшов п’ятнадцятий рік, батька забрали на  війну, звідки той уже не повернувся. Батько загинув в останній день війни і похований у братській могилі в центрі Берліна. Іван у сім’ї замінив тата. Він жав, косив і собі, і чужим людям. У його душі жили гени прадіда-бунтаря, який палив маєтки панів і двічі засилався в Сибір, де й загинув безіменно. Іван Гнатюк у душі теж був бунтарем. За підпільну діяльність в ОУН (він був зв’язківцем Почаївського проводу) в 1948 році був заарештований і засуджений військовим трибуналом на двадцять п’ять років каторжних робіт. Після численних допитів, тортур і знущань заслання відбував на Колимі, на уранових рудниках.Від непосильної праці та нелюдських умов Іван Гнатюк важко захворів, і його "списали", звільнили й дозволили самому шукати своє могильне місце. Але він вижив. Під час лікування познайомився з каторжанкою Галиною зі Львівщини. Згодом вони одружилися, переїхали на її батьківщину - у Борислав.

   Літературні здібності І. Гнатюка проявилися ще в юнацькі роки.Спочатку писав „під Шевченка”. Від першого вірша, датованого далеким 1949 роком, до першої збірки „Поговіння” минуло шістнадцять років. І навіть каторжний режим не відбив у поета жаги до літературної творчості. Він і на засланні вхитрявся писати, переховувати і відправляти вірші на волю.

   Після першої збірки „Поговіння” побачили світ „Калина”, „Повнява”, „Жага”, „Життя”, „Чорнозем”, „Хресна дорога”... У 1996-у вийшла книга спогадів „Стежки-дороги”, яка заслужено привела письменника до  визнання. Він присвятив її пам’яті тих, хто боровся, мучився і помирав за незалежну Україну.

Відомо, що І. Гнатюк кілька разів відмовлявся від нагород, премій, якими його хотіла приручити колишня влада. Від Шевченківської премії (2000 р.) не відмовився, сказавши: „Шевченко для мене – земний Бог. Відмовитись від премії його імені означало б відмовитись від самого Шевченка”. Іван Гнатюк був також удостоєний літературної премії імені Маркіяна Шашкевича.

  Творчий доробок письменника складає понад 15 книжок віршів та поем і два томи спогадів. Своєрідним підсумком цього стала книга вибраного „Хресна дорога”, що побачила світ у 2004 році.

  Проживаючи в Бориславі Львівської області, І. Гнатюк час від часу приїжджав на Тернопільщину. Він зустрічався зі студентами педуніверситету імені В. Гнатюка, з учнями навчальних закладів Кременця, творчою інтелігенцією. А 5 травня 2005-го Івана Федоровича Гнатюка не стало...

 Про життєвий подвиг цієї людини свідчать такі слова: „Вимучений у сталінських концтаборах, відпущений на волю смертельно хворим, аби помер у дорозі, мордований увесь вік нажитими в неволі  хворобами, постійно підозрюваний у радянські часи, він – на подив друзям і недругам – усе ж залишився живий, щоб донести нам правду про пережите, щоб змалювати у слові свою страдницьку стежку й хресну дорогу всієї України” (Л. Воловець).

Поезії читайте за цим посиланням

Мамо, Тобі низесенько вклонюсь...

 Лиш  Мати вміє жити, 
 Аби світитися, немов зоря...
                                       В. Стус

   Десь у глибині пам'яті, у золотому тумані весни виринають напівзабуті образи з чарівної казкової країни, де квіти ніколи не відцвітали, де всі дні були теплі та радісні, ночі - лагідні й завжди місячні. А сонце пахло смачними тістечками-жайворонками... І стояла вічна весна, вічне тепло, що переливалося через вінця...

                                          Стояла я і слухала весну, 
                                          Весна мені багато говорила, 
                                          Співала пісню дзвінку, голосну, 
                                          То знов таємно-тихо шепотіла...
    Цим вічним теплом для кожного з нас є мама, котра зігріває своєю ласкою. Це вона колихала нас маленькими, не зімкнувши очей ні на мить, молила Бога про долю і тихо співала "Ходить сон коло вікон..."Так, лише Вона, Мати, може з маленького крикливого дива виростити справжню людину. Її турбота, всепрощаюча любов і терпеливість наповнює дитяче серце милосердям, добротою, ніжністю... 

   Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. Дорослішають діти,  сивіють матері - такий закон людського існування. Та не старіють неньчині тривоги, материнська ніжність і ласка. Завжди пам'ятаймо про це. А ще пригадаймо, коли  останній раз були з матір'ю. Чи знайшли час, щоб сісти поруч, поговорити, розказати про своє життя, розпитати і вислухати неньку. А їй так мало треба… Не запізнитись би…. 
   Мамо! Стою сьогодні перед Вами у тихій зажурі і невимовній вдячності. Вдивляюсь у ясний погляд Ваших очей, торкаюсь натруджених долонь, розгладжую вже помітні зморшки на обличчі і відчуваю тепло Вашого зболеного серця, сповідуюсь внутрішньою молитвою перед Вами. У ній – і вдячність, і спокута за гріхи перед Вами. Тільки  дібрати слів, щоби висловити ту подяку, не можу. Нема у мові таких слів, щоби передати це. Бо Ви – Мати.
   Хай буде світлим кожен Ваш день, кожна хвилина.Ви своєю безмежною любов’ю навчили нас бути добрими, милосердними, чесними та щирими...Вклоняємось низенько Вам, рідна ненько...