Мово калинова, дивна, загадкова...

Україноцентрична ідея у творчості Олекси Стороженка

                                   Учням 7 класу

   Новела "Вуси" О. Стороженка  не ввійшла до навчальної програми, проте семикласникам варто її прочитати. Про це пише професор кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Інна Приходько. І ось чому: твір має багатий підтекст, який треба "розкодовувати" крізь комічне, часом завуальоване скло. 

   Новела стала знаменитою ще в 19столітті(надрукована була 1861 р. в журналі "Основа"). Підтекст можна прочитувати крізь художні деталі - "вуси" і "шабелька". Саме через споглядання цих чисто козацьких атрибутів, мабуть, знавіснів московський генерал і примусив головного персонажа зголити ті ненависні генералові вуси - нагадали, бач, давно вже заборонене, понищене козацтво. Але головний герой-оповідач має гідність у своєму поводженні. І хоч ті вуси, як скошені, впали на український рушник, він таки їх відростив і демонстративно(знову з "шабелькою") поїхав як засідатель на генеральсько-дворянське зібрання. Така-от  історія з тими вусами.

  Замилування українців до вусів висловлюється народніми приповідками: «У кого чорний вусок — тому рибки шматок, в кого сива борода — тому юшки шкода!» На старих портретах козаків та гетьманів тільки Петро Конашевич-Сагайдачний з бородою, а всі інші мають «козацькі» вуса.

  За царювання Миколи І (перша половина XIX століття) у Росії «височайшим» указом було заборонено цивільним урядовцям носити вуса. Натомість військові повинні були бути вусатими.  

   Ось уривки із твору О. Стороженка:

«...Молчать! — кричить: ви єщо осмєліваєтєсь разсуждать! Посмотрітє в зєркало, в каком відє ви явілісь к начальству!

Тут повів мене до дзеркала: дивлюся, жупан мій застібнутий на всі гаплики, медалі висять; і прочеє де розірвалось — позашиване; все обстоїть благополучно...

— Что, — питає, — відітє?

— Нічогісенько, — кажу, — не бачу; чого вам од мене схотілося?

— Как, чєво! — знов закричав, — на каком основаніі ви осмєлілісь явіться ко мене в усах? Ви теперь состоітє в гражданской службе, а потаму право ношенія усов на вас не распрастраняєтся...

...Прийшов на кватирю, зараз дістав з шкатулки бритву, намилився, черк, вдруге... так мої вуса, неначе скошена трава, і впали на рушник... Перший раз, як живу на світі, довелося мені зголити вуса, лучче було і не дождать до сього лиха!.. І пси не пізнали, і жінка ґвалту наробила, і від сусідів довелося ховатися...»

Та виявилося, що начальник перестарався, бо по «височайшому» указу оповідач якраз мав право носити вуса. І ось, коли вдруге вуса підросли, він узяв з собою «височайтий указ» і пішов до начальника. Москаль його як побачив:

«...что ето, мілостівий государ мой, — крикнув, — ви укланяєтєсь от служби і вторічно осмєлілісь явіться ко мне в усах!.. Не горячіться, — кажу, — кров спортите, а ось подивіться! Та тиць в руки указ. Дивись, думаю, хай повилазять ... Прочитав, якось чудно лупає очима, губи дрожать...

— Хо... Хома П... Петрович! — каже, затіняючись: что ето такоє?

          Хома наставив око:

— Височайший, — каже.

— Без вас знаю, — каже председатєль, — а распространяєтся лі право ношенія усов?

Хома круть-верть, сюди-туди, нічого робити.

— Распространяється, — каже...»

Та проте українці завжди носили вуса, не зважаючи на ніякі московські укази.

                                                      Читати новелу повністю

Зірка Мензатюк "Таємниця козацької шаблі"

                   Для учнів 5 класу

 Зірка Мензатюк (1954, Київ) закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працювала журналістом. Член Національної спілки письменників України. З 1997 р. веде в дитячому журналі «Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника». З 2004 року автор рубрики про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» Національного радіо. Її твори публікувалися у США, Словаччині і Польщі.

                                                                         Частина І

Частина ІІ

Наголошуймо правильно!

Особливості наголосу іменників

   у сполученні з числівниками два, три, чотири

Іменники чоловічого роду, що в називному множини мають наголос на флексії, у сполученні з числівниками два, три, чотири одержують наголос такий, як у родовому однини: син, множина сини́, але “два, три, чотири си́ни“; брат — брати́, “два, три, чотири бра́ти”; шлях — шляхи́, “два, три, чотири шля́хи”; учи́тель — учителі, “два, три, чотири вчи́телі”; лі́кар — лікарі́, але “два, три, чотири лі́карі.”

                                Згадаймо у Шевченка:

                      “Не вертаються три бра́ти — по світу блукають,

                       а три шля́хи широкії терном заростають.”

Так само іменники жіночого роду, що в називному множини мають наголос на флексії — сторінки́, вчительки́, жінки́, при числівниках дві, три, чотири одержують наголос родового однини: “дві сторі́нки”, “три вчи́тельки”, “дві жі́нки”…

Навпаки, ті, що в називному множини мають наголос на основі (до́чки, бо́розни), при поєднанні з числівниками дві, три, чотири переносять наголос на флексію: дві, три, чотири дочки́, борозни́…

                                                                          За О. Сербенською

Зі Львова - із перемогою!

  Вітаємо наших учнів, які гідно представили Стрийщину в ІІІ етапі Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури та вибороли призові місця:

Петришак Вікторію, ученицю 9 класу Великодідушицької СЗОШ І-ІІІ ступенів (ІІ);

Холошнецьку Маріанну, ученицю 9 класу Подорожненської СЗОШ І-ІІІ ступенів (ІІІ);

Капко Марту, ученицю 10 класу НВК «Дашавський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ст.-дошкільний навчальний заклад»(ІІІ) ;

Брича Романа, учня 11 класу  НВК «Лисятицький загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ст.-дошкільний навчальний заклад»(ІІ). 

   Дорогі діти, натхнення Вам, здійснення всіх творчих мрій, нових перемог та злетів. Хай щирим та радісним на вагомі здобутки буде Ваше життя!