четвер, 16 лютого 2017 р.

Україноцентрична ідея у творчості Олекси Стороженка

                                   Учням 7 класу
   Новела "Вуси" О. Стороженка  не ввійшла до навчальної програми, проте семикласникам варто її прочитати. Про це пише професор кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Інна Приходько. І ось чому: твір має багатий підтекст, який треба "розкодовувати" крізь комічне, часом завуальоване скло. 
   Новела стала знаменитою ще в 19столітті(надрукована була 1861 р. в журналі "Основа"). Підтекст можна прочитувати крізь художні деталі - "вуси" і "шабелька". Саме через споглядання цих чисто козацьких атрибутів, мабуть, знавіснів московський генерал і примусив головного персонажа зголити ті ненависні генералові вуси - нагадали, бач, давно вже заборонене, понищене козацтво. Але головний герой-оповідач має гідність у своєму поводженні. І хоч ті вуси, як скошені, впали на український рушник, він таки їх відростив і демонстративно(знову з "шабелькою") поїхав як засідатель на генеральсько-дворянське зібрання. Така-от  історія з тими вусами.
  Замилування українців до вусів висловлюється народніми приповідками: «У кого чорний вусок — тому рибки шматок, в кого сива борода — тому юшки шкода!» На старих портретах козаків та гетьманів тільки Петро Конашевич-Сагайдачний з бородою, а всі інші мають «козацькі» вуса.
  За царювання Миколи І (перша половина XIX століття) у Росії «височайшим» указом було заборонено цивільним урядовцям носити вуса. Натомість військові повинні були бути вусатими.  
   Ось уривки із твору О. Стороженка:
«...Молчать! — кричить: ви єщо осмєліваєтєсь разсуждать! Посмотрітє в зєркало, в каком відє ви явілісь к начальству!
Тут повів мене до дзеркала: дивлюся, жупан мій застібнутий на всі гаплики, медалі висять; і прочеє де розірвалось — позашиване; все обстоїть благополучно...
— Что, — питає, — відітє?
— Нічогісенько, — кажу, — не бачу; чого вам од мене схотілося?
— Как, чєво! — знов закричав, — на каком основаніі ви осмєлілісь явіться ко мене в усах? Ви теперь состоітє в гражданской службе, а потаму право ношенія усов на вас не распрастраняєтся...
...Прийшов на кватирю, зараз дістав з шкатулки бритву, намилився, черк, вдруге... так мої вуса, неначе скошена трава, і впали на рушник... Перший раз, як живу на світі, довелося мені зголити вуса, лучче було і не дождать до сього лиха!.. І пси не пізнали, і жінка ґвалту наробила, і від сусідів довелося ховатися...»
Та виявилося, що начальник перестарався, бо по «височайшому» указу оповідач якраз мав право носити вуса. І ось, коли вдруге вуса підросли, він узяв з собою «височайтий указ» і пішов до начальника. Москаль його як побачив:
«...что ето, мілостівий государ мой, — крикнув, — ви укланяєтєсь от служби і вторічно осмєлілісь явіться ко мне в усах!.. Не горячіться, — кажу, — кров спортите, а ось подивіться! Та тиць в руки указ. Дивись, думаю, хай повилазять ... Прочитав, якось чудно лупає очима, губи дрожать...
— Хо... Хома П... Петрович! — каже, затіняючись: что ето такоє?
          Хома наставив око:
— Височайший, — каже.
— Без вас знаю, — каже председатєль, — а распространяєтся лі право ношенія усов?
Хома круть-верть, сюди-туди, нічого робити.
— Распространяється, — каже...»
Та проте українці завжди носили вуса, не зважаючи на ніякі московські укази.
                                                      Читати новелу повністю

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...