Особливості наголосу іменників
у сполученні з числівниками два, три, чотири
Іменники чоловічого роду, що в називному множини мають наголос на флексії, у сполученні з числівниками два, три, чотири одержують наголос такий, як у родовому однини: син, множина сини́, але “два, три, чотири си́ни“; брат — брати́, “два, три, чотири бра́ти”; шлях — шляхи́, “два, три, чотири шля́хи”; учи́тель — учителі, “два, три, чотири вчи́телі”; лі́кар — лікарі́, але “два, три, чотири лі́карі.”
Згадаймо у Шевченка:
“Не вертаються три бра́ти — по світу блукають,
а три шля́хи широкії терном заростають.”
Так само іменники жіночого роду, що в називному множини мають наголос на флексії — сторінки́, вчительки́, жінки́, при числівниках дві, три, чотири одержують наголос родового однини: “дві сторі́нки”, “три вчи́тельки”, “дві жі́нки”…
Навпаки, ті, що в називному множини мають наголос на основі (до́чки, бо́розни), при поєднанні з числівниками дві, три, чотири переносять наголос на флексію: дві, три, чотири дочки́, борозни́…
За О. Сербенською
Немає коментарів:
Дописати коментар