З Новим роком!

Хай Новий рік у вишиванці
Розбудить Вас щасливо вранці.
Хай принесе  у Вашу хату
Усмішок і радощів багато,
Розбудить приспані надії,
Зерном і щастям Вам засіє,
Зігріє миром і любов'ю
І подарує Вам здоров'я!

У переддень Нового року

  Ось і добігає до завершення 2014 рік. Яким він був для кожного українця? Що залишив по собі? Чи тільки біль, сум і тривогу?

  Звісно, цей рік став важким для нашої держави: надто багато драматичних моментів. Але водночас він був повен надій та сподівань, пов'язаних зі змінами на краще у зв'язку з Революцією Гідності. Усі ці події, що увірвались, мов буревій, назавжди змінили життя країни, згуртували нас у єдину і непереможну націю, котра не хоче більше миритись із жорстокістю, з беззаконням, зі свавіллям та, безумовно, із посяганням на нашу незалежність.

  У переддень Нового року та Різдва Христового ми із невимовним болем згадуємо героїв Небесної сотні та героїв АТО, які віддали своє життя задля щасливого майбутнього. Вони вже ніколи не сядуть до Святої вечері зі своєю родиною, не відчують радості Різдва, не побачать Вифлеємської зорі, що возсіяла над Україною. Так, саме ця Зоря, я вірю, принесе у 2015 році на нашу землю мир і спокій. 

  Дорогі українці, як писав Іван Франко, " при вході в Новий рік погляньмо назад, на те, що ми пробули, згадаймо, браття, кожний крок кривий, всі помилки, що важко промайнули, і кожний удар нещастя громовий...". Хай у Новому році буде все нове, хіба щоб одвічні істини лишалися старими. Отож, з Новим роком, моя Україно!

                               З Новим роком, браття милі,

                               В новім щастю, новій силі

                               Радісно вітаю Вас.

                               І бажаю, щоб в здоров'ї,

                               В мирі, з братньою любов'ю

                               Відтепер ішов Вам час.

                               І бажаю, щоб трудяще

                               Те життя Вам якнайкраще

                               Без біди минало всім.

                               Щоб думками  Ви міцніли, 

                               Багатіли - не бідніли,

                               Щоб веселий був Ваш дім.

                               І бажаю, щоб ми згідно,

                               Сміло, свідомо, свобідно

                               Йшли до спільної мети.

                               В своїй хаті жить по-свому,

                               Не коритися нікому,

                               Лад найкращий завести.

                                                                   Іван Франко

Цей день в історії нашого народу

                              25 грудня 1845 року Т. Шевченко написав свій "Заповіт"

   Листопад 1845 року видався мокрий, вітряний і холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла дужче, ніж зазвичай, бо тоді він, працюючи в складі Археографічної комісії, змушений увесь час їздити по селах і містах та змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі.

   Вранці поет виїхав із села В'юнище , у дорозі змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся  зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті. Думи роєм носилися в голові, просилися на папір. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «Давидові псалми» і ще кілька ліричних творів. 

  Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, лікар Андрій Козачковський, який негайно ж перевіз Тараса Григоровича до себе у Переяслав. У хворого почалося  запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійне. Кобзар лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. В уяві виринав Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що залишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле, щире слово, і на папері лягли рядки: " Як умру, то поховайте мене на могилі..."

  Вірш написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. Він   не знав тоді, що ця  поезія стане дуже популярною піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки в його Україні, але й далеко за її межами. Не думав ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів  сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт.

   На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії.

  «Заповіт» пішов у люди: його переписували , передавали з рук у руки, вивчали напам'ять. 

  А сьогодні хай слова Шевченкового "Заповіту" лунають гучним дзвоном, щоб почули всі оглухлі, випростувалися похилені, щоб знову воскресли тіні славних предків, щоб знову  на нашій землі народжувалися, росли, змагались, творили та, зрештою, щоб жили...

Неоціненні скарби українців

    Фразеологічні цікавинки

  Українські фраземи -  неоціненні скарби народу. Ці вислови надають нашому мовленню образності, емоційності, виразності та яскравості.

  Тому ця рубрика для усіх, хто хоче збагатитися та отримати насолоду.  Отож, запрошую до читання.

У нього грошей - кури не клюють, а боргів - хоч греблю гати.

Носив важкий тягар на душі, доки вона в п'яти не опустилась.

Він теж іноді розправляє крила. Але тільки для того, щоб злетіти на вищий щабель влади.

Сипав сіль усім на рани. А йому лише спромоглися насипати солі на хвіст.

Пішов за тридев'ять земель, а потрапив туди, куди Макар телят не ганяв.

Обмінялися люб'язностями: він йому показав, де раки зимують, а той йому показав, де козам роги правлять.

Бився головою об мур, доки десята клепка не випала.

Хоч він і велике цабе, та все одно ведмідь йому на вухо наступив.

Тримав постійно носа за вітром, доки нежить не схопив.

На все дивився під власним кутом зору, а кут був тупий.

Зводив кінці з кінцями, доки гордіїв вузол не утворився.

Більше читаймо

 Люди перестають    мислити, коли  перестають читати .
                            Д. Дідро

 Дуже влучний вислів. Адже  кожен прекрасно розуміє, що читання підвищує інтелектуальні здібності, змушує мислити й аналізувати (і це лише незначна частина позитивного впливу, який чинить на нас художня та інша літератури).

      Книга...Вона була і залишається невичерпним джерелом знань. Недаремно читаємо у  "Повісті врем'яних літ": "Книги - це ріки, що напувають собою увесь світ. Той, хто читає, веде бесіду з Богом і наймудрішими людьми".

    Тисячі книг написано. І кожна для нас  - загадка. Розгортаємо першу - опиняємось у казковій країні. Далі відвідуємо далекі планети, потрапляємо у минуле, дізнаємось, як жили предки у сиву давнину. А потім...зазираємо у майбутнє. Хіба ж це не диво?!
    У сучасному світі, на жаль, багато людей поступово забувають про книги, оскільки переконані в тому, що їх легко може замінити телебачення та Інтернет. Але хіба це правильно? Чому ми забуваємо про естетичне задоволення? Комп'ютер ніколи не зможе передати відчуття перегортання сторінок.Книга удосконалює комунікативні вміння, дарує спокій та допомагає оптимістично сприймати світ.

  Деякі люди просто шалено люблять тримати книги в руках, оскільки вважають їх істинним «дивом», яке допомагає перенестися у світ спокою, любові і романтики. Саме читання позбавляє нас від повсякденної суєти, різних турбот і нескінченних проблем. Так, справді, хороша книга здатна підтримати, дати пораду, стати найкращим другом. То невже є привід, щоб не читати?!

. 

Спішить із дарами у кожну домівку Святий Миколай...

 Щиро вітаю усіх із Днем Святого Миколая – найсвітлішим і найрадіснішим святом усього християнського люду.

  Із його приходом кожен із нас сподівається на якесь маленьке диво: здійснення заповітної мрії, котра під силу лише святому.

  Тож хай добрий Святий принесе рідній Україні мир та спокій. Хай завітає зі своїми дарами у кожну домівку та наповнить її величезним променем щастя, що внесе тепло навіть у  непроникливі куточки. Хай освятить усіх і благословить на добрі справи!

Не будьмо байдужими

   Напередодні 19 грудня - Дня  Миколая пройде Всеукраїнська акція"Миколайчики  для героїв".

   Міжнародний благодійний фонд "Час служити" запрошує усіх долучитися до акції та приготувати миколайчики для воїнів власними руками. Подарунки, зроблені з любов'ю, донесуть тепло наших сердець, а підтримка дітей  наблизить перемогу.

  Більш детально про умови акції дивіться на офіційному веб-сайті МОН України.

4 грудня - велике християнське свято Введення

Велике християнське свято Введення, або Вхід у храм Пресвятої Богородиці належить до дванадцяти неперехідних, тобто нерухомих, свят греко-католицької церкви і відзначається 4 грудня за новим стилем.

Підставою служить церковний переказ про те, як у трирічному віці батьки урочисто ввели в Єрусалимський храм Марію, майбутню Богоматір.

Це свято започатковано ще на зорі християнства, отримало широке поширення в дев'ятому столітті. 

Батьки Діви Марії, праведні Іоаким і Анна, молилися про те, щоб Господь послав їм дитину, так як пара була бездітною. Вони дали обітницю, якщо народиться дитя, присвятити його служіцнню Богові. Коли Пресвятій Діві виповнилося три роки, святі батьки вирішили виконати свою обіцянку. Зібравши родичів і знайомих, одягнувши Пречисту Марію в найкращий одяг, зі співом священних пісень, із запаленими свічками в руках привели Її до Єрусалимського храму, до  якого вели сходи в п'ятнадцять високих щаблів. Немовля Марія, як тільки Її поставили на першу сходинку, швидко подолала інші й зійшла на верхню.

Потім первосвященик Захарія, за навіюванням Святого Духа, ввів Пресвяту Діву у святеє святих, куди з усіх людей тільки один раз на рік входив первосвященик з очисною жертовною кров'ю. Всі присутні в храмі дивувалися незвичайній події. Праведні Іоаким і Анна, віддавши Дитятко на волю Отця Небесного, повернулися додому.

Марія залишалася на вихованні в храмі аж до повноліття, тобто до п'ятнадцятирічного віку, після чого Вона була видана заміж за літнього вдівця тесляра Йосифа. Глибокою таємницею покрите земне життя Богородиці від дитинства до вознесіння на небо. Сокровенним було і Її життя в Єрусалимському храмі. Але в церковному переказі збереглися відомості про те, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалася в товаристві благочестивих дів, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася і зростала в любові до Бога.

                                  Народні прикмети, пов'язані зі святом Введення:
                                     Введенські морози ще зими не роблять.
                                     Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави.

                                

 

29 листопада - 115 років від дня народження українського письменника-новеліста Григорія Михайловича Стрільця(Косинки)
Григорій Косинка — один із найкращих українських новелістів XX ст. Григорій Михайлович Стрілець (справжнє прізвище пись­менника) народився 29 листопада 1899 р. в с. Щербанівці на Київ­щині в бідній селянській родині. 1913 р. закінчив початкову школу в с. Красному й працював писарем. 1914 р. Григорій пере­їхав до Києва, де доводилося працювати й вчитися на вечірніх гім­назійних курсах. Під час визвольних змагань брав участь у бойо­вих діях у лавах армії УНР, за що певний час довелося відсидіти у в’язниці. Пізніше примкнув до лівих есерів («боротьбистів»), які симпатизували більшовикам. 4 травня 1919 р. в газеті «Боротьба» було надруковано автобіографічний етюд «На буряки» за підпи­сом «Григорій Косинка», що згодом і  став псевдонімом письменника.

1920 р. вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО), який згодом довелося залишити через матеріальну скруту. Його новели з’являлися на сторінках багатьох часопи­сів, а 1922 р. вийшла його перша збірка «На золотих богів». Григорій Косинка часто виступав на літературних вечірках з читан­ням своїх творів, що, за свідченням багатьох сучасників, він робив із неперевершеною майстерністю. Він був членом київського літературного об’єднання письменників «Ланка» (з 1926 р.— МАРС — Майстерня Революційного Слова), до якого входили В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Т. Осьмачка та ін. У 1920-1930-ті рр.виходило багато збірок письменника: «В житах» (1926), «Політика» (1927), «Вибрані оповідання» (1929), «Серце» (1933) тощо. Писав він і публіцистичні твори, перекладав російських письменників. 5листопада 1934 р.Г. Косинка був заарештований і 18 грудня то ж року розстріляний.

У своїй творчості Г. Косинка розвиває найкращі традиції української новелістики початку XX ст., зокрема     М. Коцюбин­ського, С. Васильченка й передусім В. Стефаника. Письменник прагне в обмеженому часі й просторі художнього твору зобразити трагічну розірваність сучасного йому світу, в якому персонажі не можуть ужитися. Для змалювання індивідуальних характе­рів Г. Косинка майстерно використовує такі засоби психологіч­ного аналізу, як індивідуалізація мовлення, точна й лаконічна художня деталь, символічний пейзаж, показ найдрібніших нюан­сів психологічного стану персонажів. Суспільні проблеми у творах            Г. Косинки зазвичай проходять крізь індивідуалізоване сприй­няття героїв, що охоплює однобічні оцінки, наголошуючи на пере­вазі загальнолюдських цінностей над класово-ідеологічними.

                          

 Оголошено дату та умови проведення ДПА у формі   ЗНО з української мови та літератури

   Заступник Міністра освіти і науки П. Полянський повідомив, що всі випускники проходитимуть ДПА з української мови та літератури у поєднанні із ЗНО 24 квітня 2015р. ДПА з інших двох предметів школа проводитиме для 11-класників за самостійно розробленими завданнями. У 2015 році ДПА буде проведена тільки у письмовій формі.

   Директор УЦОЯО Ігор Лікарчук повідомив: для того, щоб 24 квітня пройти ДПА у формі ЗНО з української мови та літератури, учні повинні заздалегідь зареєструватися на порталі УЦОЯО. Реєстрація триватиме з 5 січня до 20 лютого 2015 року. Усі зареєстровані випускники проходитимуть ДПА і ЗНО за єдиним тестом у визначену дату.

    До 12 травня результати будуть повідомлені випускникам.

               

          16 листопада - Міжнародний день толерантності
    Термін "толерантність" походить із латинської мови і означає різновид взаємодії та взаємовідносин  між окремими людьми, соціальними групами, політичними партіями, державами на основі взаємоповаги.
    Толерантність - це загальнолюдська цінність, адже потрібно навчитися сприймати людей такими, якими вони є, поважати їхні думки, неупереджено ставитися до когось і, зрештою, це не протидія силі силою, а подолання агресивності, прагнення до взаєморозуміння між народами світу!
"Справжня ввічливість полягає в доброзичливому ставленні до людей"(Жан-Жак Руссо)

             А чи вмієте Ви бути толерантними?!

      Вкраїнському Герою

І.Летять роки, мов чорно-білі хмари,
засвічуються кожну ніч зірки.
Іде війна...І сильний гуркіт градів
по Україні б'є щодуху, що є сил.
Навіщо ж рідній неньці стільки  крові
і мертвих українських юнаків?!
Віддати Богу душу вже готові.
За те їм щира дяка та поклін.
Тепер країну хочуть поділити.
Воюють лиш за територію й скарби.
Та нашу волю чорним крукам не зломити,
бо ми є славний нарід запорозьких козаків.
І синє небо, жовті колоски пшениці
оберігають й дбатимуть про нас.
Багато вже топтало Україну -
Завжди ми вигравали у боях.
Від кулі рани не такі болючі,
бо з часом можна побороти їх.
Та із душевним болем можна й не вернутись -
Життя згубити в темряві страшній.
Солдати, ті, що захищають Батьківщину,
що гинуть відчайдушно у бою.
Ті, що стають не давши вистріл в спину,
завжди запам'ятають цю війну.

ІІ....Вся Україна плаче за синами,
за мужніми і славними борцями.
Питає десь дитя своєї мами:
- Де татко наш вже стільки пропадає?
Вона ж змарніла, посивіла,
від горя стала, мов німа.
-Матусю, рідна, так тата нашого нема?
- Нема...- і сильно ридма заридала,
що аж здригнулася земля.
І так минають дні за днями.
Й нема, нема тому кінця.
Пекучий біль та ці ридання
пронизують людські серця.

ІІІ. Тож хай на Сході добре пам'ятають
тих, що воюють, тих, кого нема.
Що здобували волю Україні,
що захищали мову солов'їну
і що виборювали нам свободу
від зазіхань московського народу.
Хвала і честь Вкраїнському Герою!
Щоб Україна завжди була вільна,
щоб мир у ріднім домі панував,
щоб Схід і Крим вернулись у родину
і щоб сіяв наш синьо-жовтий стяг, -
за це будемо битись до загину,
бо ми єдині. Слава Україні!
Героям слава!Ми переможемо в боях.

                                                       Орест Полагнюк, учень 10 класу

             Осінній день, осінній день, осінній! 

          О синій день, о синій день, о синій!

                 Осанна осені, о сум! Осанна.

                 Невже це осінь, осінь, о!- та сама. 

                                                        Ліна Костенко