Україна - це Шевченко

  Для багатьох українців Кобзар – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений із Україною, і разом з її буттям продовжується його буття, вбираючи в себе нові дні, новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи .

   Ще не так давно Шевченкові слова «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля» ми розуміли як заклик до боротьби за незалежність . Та коли її здобули, з'ясувалось, що вони не тільки не втратили актуальності, а, навпаки, набули ще складнішого змісту . Здавалось би, що державу ми отримали, але в ній зовсім не панує  та правда…

 Ми є народом, більша частина якого живе поза національною культурою – для цієї частини не існує ні своєї мови, ні пісні, ні книжки. Суть такої ідеології полягає в позбавленні українців їх національної ідентичності. Влада мовчить. Чи не розуміє, чи робить вигляд, що не розуміє?!

    У цих умовах Шевченкові слова лише підтверджують нам, шо народ має право жити за своїми справедливими законами, які формуються в процесі державного становлення. Кобзар їх адресує всій українській нації, усім поколінням, малює жахливу картину можливої катастрофи, застерігає від неї .

    Саме тому Шевченкові твори незбагненно дивовижні. Вони дають нові одкровення після кожного прочитання. Слово вічне, слово невмируще своєю правдою – це і є «Кобзар» .

                                               …  Все йде, все минає – і краю немає ,

                                                    Куди ж воно ділось, відкіля взялось?

    Усе життя Тарас Шевченко шукав свій шлях до істини, прагнув дати відповіді на ці запитання буття . З дитинства знав, що у світі панує зло.Намагався збагнути  причину. Глибоко віруючи, поет ставить це питання собі, людям, але насамперед – Богові . Майже весь «Кобзар» - це бесіда зі Всевишнім. Не одну дорогу роздумів довелося пройти.Та все-таки Шевченко знайшов ті «три стовпи»(їх намагався побачити ще малим хлопцем), на котрих тримається світ. Це – Бог, людина, нація . Ось де криється істина .

    Він свято вірить у Христові заповіді, якими прагнув об’єднати всі народи у єдину спільноту на оборону добра. У діалогах із Всевишнім Шевченко виборював Україну, бо усвідомлював, що Божим провидінням йому даровано пророче слово, яке буде пекти огнем невидимим замерзлі душі .

     Дослухаймося Кобзаревих слів і задумаймося, чому його душа приречена бути зі своїм народом у горі й стражданнях, у переживаннях і боротьбі доти, доки Господь не змилостивиться  над нашою державою, а йому пошле « те слово, Божеє кадило, кадило істини», яке подасть «душі убогій силу,

                        Щоб огненно заговорила ,

                        Щоб слово пламенем взялось ,

                        Щоб людям серце розтопило ,

                        І на Украйні понеслось ,

                        І на Україні святилось

                        Те слово…

І досі блукає душа Кобзаря над Батьківщиною. І тільки від нас, від нашої відповідальності, від уміння і бажання укупі жити в добрі та злагоді, від поривання нашого " з братом добрим добро певне познать , не ділити…", від любові до рідної мови, національної культури,  гордості за свій народ і віри в Творця,  віри в щасливий день залежить, чи полинула душа поета молитися до самого Бога. Молитися там, у небесах, за Україну .

    А Шевченко завжди буде силою, що змушуватиме рости. З його словами ми нездоланні. Вони допоможуть нам осягнути і виконати  невмирущий заповіт .