Єднає Україна...

28 червня 1996 року Верховна Рада прийняла  першу Конституцію незалежної Української держави.

Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту - про державні символи в Україні, про  єдину державну українську мову.

Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Це було найважливішим кроком у забезпеченні прав і  свобод людини, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Відзначаючи це свято, ми повинні пам’ятати, що витоки нашого історичного конституційного мислення ведуть від видатних  державотворців -  Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Михайла Грушевського. Не забуваймо й про гетьмана Пилипа Орлика, котрий ще у 1710 році створив прообраз першої української Конституції – «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького».

На жаль, нині окремі норми і положення чинної української Конституції все ще залишаються здебільшого декларативними і нереалізованими. Та всі ми прагнемо, щоб наші права і свободи стали реальністю, щоб люди почували себе захищеними і впевнено дивилися у майбутнє. Коли кожен відчує, що його життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека справді є  найвищою цінністю, тоді ми зможемо з гордістю заявити, що Україна стала повноцінною європейською державою з ефективно діючою Конституцією. Проте не слід забувати, що конституційні норми, якими б передовими і демократичними вони не були, самі по собі не змінять життя на краще. Тому всім нам потрібно відчувати особисту відповідальність за все, що робиться у державі, самовіддано працювати заради розвитку та зміцнення України, яка є нашою спільною домівкою.

Тож хай злагода, мир та добро перебувають повсякчас у Ваших домівках, усюди панує світлий настрій, а у душі  міцніє почуття гордості за нашу  Україну! Слава Україні!

В Україні вручили щорічну премію президента "Українська книжка року".

 Звання книжки року у номінації "За видатні досягнення у галузі художньої літератури" дісталося трилогії Левка Різника "Самотність пророка, або Добрий Ангел Івана Франка", "Поет і владика", "Доктор і Професор, або На шляху поступу".

Більше читайте за посиланням

Найбільша літературна подія року

 «Місяць авторських читань» - найбільший літературний фестиваль Центральної Європи, який відбуватиметься з 1 по 31 липня у п'яти містах: Брно (Чехія), Острава (Чехія), Кошице (Словаччина), Вроцлав (Польща), Львів(Україна). Фестиваль був започаткований у 1999 році чеським видавництвом «Větrné mlýny». У 2015 році до проведення фестивалю долучилася й Україна.

 «Місяць авторських читань» складається з двох головних програмних ліній. Одна представляє літературу «домашню» для того місця, де відбувається подія, – чеську, словацьку, українську і польську. Друга – літературу іншої країни, яка цього року виступає почесним гостем. Основну програму МАЧ щодня складають виступи двох письменників: почесного гостя  і «домашнього» автора чи авторки (у Брно, Кошице, Остраві – чехи і словаки,  у Львові – українці, у Вроцлаві - поляки). 

  Це такий собі саміт шістдесяти двох першорядних інтелектуалів, які протягом п’ятиденного турне беруть на себе роль посланців своєї країни: виступають у ЗМІ, на публіці, пишуть статті, репортажі, поширюють власні твори й думки. Основну програму супроводжують додаткові акції: показ фільмів, виставки, концерти.

  Щороку фестиваль запрошує представників однієї країни у статусі «почесний гість». Протягом 16 років фестиваль відвідали учасники з таких країн: Франція, Канада, Білорусія, Словенія, Польща, Німеччина. У 2015 статус «країни-гостя» фестивалю отримала Україна, що означає, що гостем фестивалю буде 31 український письменник, який відвідає п’ять міст чотирьох країн. Серед учасників - Оксана Забужко, Остап Сливинський, Андрій Бондар, Юрій Андрухович, Любко Дереш, Сергій Жадан, Софія Андрухович, Петро Мідянка, Олег Коцарев, Маріанна Кіяновська, Тарас Прохасько, Наталка Сняданко, Олександр Бойченко, Лариса Денисенко, Григорій Семенчук та інші. Разом із українськими авторами учасниками фестивалю стануть 31 автор з Чехії, Польщі і Словаччини.

  Отже, кожного дня упродовж усього липня паралельно у п’яти містах Європи відбуватиметься непересічна літературна подія, яка об'єднає більше 60 письменників із чотирьох країн.

Особливий погляд

             "ВАСИЛЬ СТУС: ЖИТТЯ ЯК ТВОРЧІСТЬ"

  У київській книгарні «Є» відбулася презентація третього видання книжки Дмитра Стуса «Василь Стус: Життя як творчість», що з’явилася друком у видавництві «Дух і Літера» в серії «Бібліотека спротиву, бібліотека надії». Участь у презентації взяли Дмитро Стус і головний редактор видавництва Леонід Фінберг.

 Книжка Дмитра Стуса присвячена головним моментам біографії його батька, великого поета. Леонід Фінберг назвав її «блискучою книжкою про генія української культури ХХ століття». «Я не вірю, що в нас ще не сформувалося громадянське суспільство, - говорить на презентації Дмитро Стус. – Адже вся спадщина Василя Стуса збереглася саме завдяки людям із громадянською свідомістю, а не завдяки владі або політикам. А моя книжка – це не хроніка героїзму. Я підійшов до постаті Стуса з іншого боку. Мені було цікавіше те, як він себе робив, ключові моменти його розвитку як людини».

Розмова про Василя Стуса передбачувано не могла не торкнутися теми Донбасу. «Мені очевидно, що сформуватися таким Василь Стус міг лише на Донбасі», – наголошує Дмитро Стус. При цьому він згадав особливу атмосферу Донеччини радянських часів, право сильного, що когось ламало, а когось загартовувало. Зрештою, у самій книжці слово «Донбас» нерідко фігурує в сполуці з епітетом «волелюбний». Дискусійний епітет, але його дискусійність не ставить під сумнів важливість регіону, де зростав поет, для його становлення.

  А чи не найскладнішим для себе моментом у роботі над книжкою автор назвав необхідність узяти правильний і коректний тон у розмові про батька. При цьому Леонід Фінберг підкреслив, що і про Стуса, і про його покоління треба ще багато говорити й писати, адже ми перебуваємо у великому боргу перед ними – їхню творчість, їхні постаті потрібно й далі популяризувати.

 Несподіваним фіналом презентації стало читання одного з віршів Василя Стуса французькою мовою – виявляється, нещодавно його надрукували у французькому часописі.

Зірка, що світить крізь століття

   8 червня - 160 років від дня народження Наталії Кобринської,  української  письменниці, публіциста, видавця і громадського діяча, зачинателя феміністичного руху в Галичині.

                    ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО:

  Дід Кобринської – І.Озаркевич – відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п’єс І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, С.Писаревського. Батько – депутат галицького сейму та австрійського парламенту, громадський діяч – писав вірші. Йому письменниця завдячує знанням польської, німецької, французької мов.

   Наталя Кобринська заснувала  “Товариство руських жінок” у грудні 1884 року. І як найбільший його здобуток – альманах “Перший вінок” (1887) за редакцією Кобринської та Олени Пчілки. Із публікаціями тут, крім упорядниць, виступили Г.Барвінок, У.Кравченко, С.Окуневська, А.Павлик, К.Попович, М.Рошкевич, Леся Українка, О.Франко. Альманах увійшов в історію української літератури як перша письменницька жіноча антологія.

  У “Першому вінку” вміщено п’ять публіцистичних статей Н.Кобринської (“Про рух жіночий в новіших часах”, “Українське жіноцтво в Галичині в наших часах”, “Про первісну ціль Товариства руських жінок у Станіславові” та ін.), в яких вона виклала своє розуміння жіночого руху, висвітлила його історію і теорію на фактах, узятих з життя європейських країн. Першочерговим завданням на шляху емансипації української жінки повинна стати зміна її власного світогляду, усвідомлення свого становища в суспільстві і сім’ї, тобто зміна психології.

  Жіноче питання також виникає вже в літературному дебюті Н.Кобринської – оповіданні “Пані Шумінська”(1883), пізніше перейменованому на “Дух часу”. Головна тема твору – боротьба старих традицій патріархального суспільства “вікового порядку” проти нового, що входило у життя.

Надзвичайно безвольними, залежними істотами є героїні її оповідань “Задля кусника хліба” (1884) та “Ядзя і Катруся” (1890). Втім, саме у такий спосіб вони наштовхували на роздуми і висновки, непрямо підказували читачеві певне вирішення  проблеми, що відіграло свою позитивну роль у створенні жіночого образу нового типу.

   Перша світова війна, що руйнівним колесом прокотилася Галичиною, не оминула і Н.Кобринську. 1915 р. її, як і В.Стефаника, звинуватили в шпигунстві на користь Росії й заарештували. Лише зусиллями адвоката, відомого українського письменника А.Чайковського, вона не опинилася в одному з австрійських концтаборів. Того ж   1915-го у львівській газеті “Нове слово” з’явилися три новели Н.Кобринської про війну: “Кінь”, “Полишений”, “Свічка горить”. Авторка створила цілу низку реалістичних мініатюр, фрагментів, поезій у прозі.

  Усе життя боліло її серце, бо бачила недолю українського жіноцтва. І як примирення зі світом, що не розумів її, – напис, зроблений за заповітом письменниці на її надгробному пам’ятнику: “Мене вже серце не болить”. Померла вона і похована у м.Болехові на Станіславщині(зараз Івано-Франківська область).