8 червня - 160 років від дня народження Наталії Кобринської, української письменниці, публіциста, видавця і громадського діяча, зачинателя феміністичного руху в Галичині.
ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО:
Дід Кобринської – І.Озаркевич – відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п’єс І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, С.Писаревського. Батько – депутат галицького сейму та австрійського парламенту, громадський діяч – писав вірші. Йому письменниця завдячує знанням польської, німецької, французької мов.
Наталя Кобринська заснувала “Товариство руських жінок” у грудні 1884 року. І як найбільший його здобуток – альманах “Перший вінок” (1887) за редакцією Кобринської та Олени Пчілки. Із публікаціями тут, крім упорядниць, виступили Г.Барвінок, У.Кравченко, С.Окуневська, А.Павлик, К.Попович, М.Рошкевич, Леся Українка, О.Франко. Альманах увійшов в історію української літератури як перша письменницька жіноча антологія.
У “Першому вінку” вміщено п’ять публіцистичних статей Н.Кобринської (“Про рух жіночий в новіших часах”, “Українське жіноцтво в Галичині в наших часах”, “Про первісну ціль Товариства руських жінок у Станіславові” та ін.), в яких вона виклала своє розуміння жіночого руху, висвітлила його історію і теорію на фактах, узятих з життя європейських країн. Першочерговим завданням на шляху емансипації української жінки повинна стати зміна її власного світогляду, усвідомлення свого становища в суспільстві і сім’ї, тобто зміна психології.
Жіноче питання також виникає вже в літературному дебюті Н.Кобринської – оповіданні “Пані Шумінська”(1883), пізніше перейменованому на “Дух часу”. Головна тема твору – боротьба старих традицій патріархального суспільства “вікового порядку” проти нового, що входило у життя.
Надзвичайно безвольними, залежними істотами є героїні її оповідань “Задля кусника хліба” (1884) та “Ядзя і Катруся” (1890). Втім, саме у такий спосіб вони наштовхували на роздуми і висновки, непрямо підказували читачеві певне вирішення проблеми, що відіграло свою позитивну роль у створенні жіночого образу нового типу.
Перша світова війна, що руйнівним колесом прокотилася Галичиною, не оминула і Н.Кобринську. 1915 р. її, як і В.Стефаника, звинуватили в шпигунстві на користь Росії й заарештували. Лише зусиллями адвоката, відомого українського письменника А.Чайковського, вона не опинилася в одному з австрійських концтаборів. Того ж 1915-го у львівській газеті “Нове слово” з’явилися три новели Н.Кобринської про війну: “Кінь”, “Полишений”, “Свічка горить”. Авторка створила цілу низку реалістичних мініатюр, фрагментів, поезій у прозі.
Усе життя боліло її серце, бо бачила недолю українського жіноцтва. І як примирення зі світом, що не розумів її, – напис, зроблений за заповітом письменниці на її надгробному пам’ятнику: “Мене вже серце не болить”. Померла вона і похована у м.Болехові на Станіславщині(зараз Івано-Франківська область).
Немає коментарів:
Дописати коментар