субота, 13 червня 2015 р.

Особливий погляд

             "ВАСИЛЬ СТУС: ЖИТТЯ ЯК ТВОРЧІСТЬ"
  У київській книгарні «Є» відбулася презентація третього видання книжки Дмитра Стуса «Василь Стус: Життя як творчість», що з’явилася друком у видавництві «Дух і Літера» в серії «Бібліотека спротиву, бібліотека надії». Участь у презентації взяли Дмитро Стус і головний редактор видавництва Леонід Фінберг.
 Книжка Дмитра Стуса присвячена головним моментам біографії його батька, великого поета. Леонід Фінберг назвав її «блискучою книжкою про генія української культури ХХ століття». «Я не вірю, що в нас ще не сформувалося громадянське суспільство, - говорить на презентації Дмитро Стус. – Адже вся спадщина Василя Стуса збереглася саме завдяки людям із громадянською свідомістю, а не завдяки владі або політикам. А моя книжка – це не хроніка героїзму. Я підійшов до постаті Стуса з іншого боку. Мені було цікавіше те, як він себе робив, ключові моменти його розвитку як людини».
Розмова про Василя Стуса передбачувано не могла не торкнутися теми Донбасу. «Мені очевидно, що сформуватися таким Василь Стус міг лише на Донбасі», – наголошує Дмитро Стус. При цьому він згадав особливу атмосферу Донеччини радянських часів, право сильного, що когось ламало, а когось загартовувало. Зрештою, у самій книжці слово «Донбас» нерідко фігурує в сполуці з епітетом «волелюбний». Дискусійний епітет, але його дискусійність не ставить під сумнів важливість регіону, де зростав поет, для його становлення.
  А чи не найскладнішим для себе моментом у роботі над книжкою автор назвав необхідність узяти правильний і коректний тон у розмові про батька. При цьому Леонід Фінберг підкреслив, що і про Стуса, і про його покоління треба ще багато говорити й писати, адже ми перебуваємо у великому боргу перед ними – їхню творчість, їхні постаті потрібно й далі популяризувати.
 Несподіваним фіналом презентації стало читання одного з віршів Василя Стуса французькою мовою – виявляється, нещодавно його надрукували у французькому часописі.

2 коментарі:

  1. Стус для українців, як і Шевченко, передусім поет, а вже потім мученик. Вони – і Шевченко, і Стус - явили у Слові дух нашого народу, а таке до снаги лише обраним.
    Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,
    всі правдолюби, чорт би вас побрав.
    Чи людська добрість – тільки доти добрість,
    поки без сил, без мужности, без прав
    запомогти, зарадити, вступитись,
    стражденного в нещасті прихистить
    і зважитись боротися, щоб жити,
    і зважитись померти, аби жить?
    Уже в 1965 році Василь Стус знав напевно, що він буде робити. Він знав напевно, що не «заховається у шпарі», як боягузи, бо такі стають «убивцями» Вітчизни, бо не відважуються «запомогти, зарадити, вступитись, стражденного в нещасті прихистить»... Василь Стус не такий – якраз з того моменту він зважиться «боротись, щоб жити», він зважиться «померти, аби жить»... Це не були порожні слова лжепафосу, щоб лоскотати нерви любителів і читачів поезії... Усе життя Василя Стуса протягом наступних двох десятиліть підтверджує те, що в нього слово ніколи не розходилося з ділом.
    Шкода, що система нелюдська понищила всіх Стусів, - і зараз із сучасними «мужами хоробрими» ми залишаємося посміховиськом у центрі Європи… І ні однісінького Стуса… Ні одного…
    Погоджуюся з думкою, «що і про Стуса, і про його покоління треба ще багато говорити й писати». Стус – геніальний поет і мученик, який з гідністю пройшов свою хресну дорогу… Він зважився померти за ідею,за правду, за Вітчизну - і тому житиме вічно…
    Дякую, Іванко, за допис…

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Стус i Шевченко...Безперечно, їх рiднить сила патрiотизму, любов до Украïни, незламнiсть духу. Рiзними словами великi поети утверджували справедливiсть обраного i пройденого ними шляху.Так, багато горя зазнали за 47 років життя. Та нiщо: анi виснажлива праця, анi знущання наглядачiв, анi ностальгiя за рiдною Украïною - не зломило митцiв. Вони все витерпiли, дивуючи всiх своїм непохитним та сильним характером.
      Украïнський народ високо цiнує творчiсть цих митцiв, ïхнi слова нiколи не пiдуть у небуття, бо поколiння за поколiнням зберiгатимуть у пам'ятi щиру любов свою й доземно вклонятимуться найвидатнiшим поетам Украïни - Василевi Стусу та Тарасовi Шевченку.
      Та подумаймо, дорогі українці, чи всі ми гідні звання Людини? Саме такої Людини, яку хотів бачити В. Стус.І чи простягнув би, наприклад, Він нам на дружбу і побратимство свою натомлену, важку від роботи руку? "Поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет - це людина. Насамперед. А людина - це насамперед добродій". Такий заповіт Василя Стуса - бути добродієм. Жити та творити добро. А щоб звільнити свою душу від скверни і зла, щоб просвітліти і вирости над буденністю і марнотою, треба всім нам причаститися живою водою творів цього високого сина України, сина Всесвіту."В українській поезії більшого немає...", - писав М. Хейфець, товариш-співтабірник з мордовського періоду ув'язнення.  
      Отож, читаймо Василя Стуса! Прислухаймось до нього. Може, нам вдасться глибше збагнути його, наш світ, самих себе.
      Вам, Ігорю Ярославовичу, велике спасибі за розмову, за те, що не залишились осторонь цієї теми...


      Видалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...