Поетична сторінка

  Яблуко, звичайно ж, є одним із атрибутів великого релігійного свята Спаса, або Преображення Господнього, що відзначається 19 серпня. Головною святковою стравою були й лишаються свячені яблука з медом, що їх запивають виноградним або яблучним вином,  «щоб садовина родила».

 Свячені ж яблука високо цінуються як лікувальний засіб.

  У фольклорній та книжній поезії усталеними символічними значеннями яблука є дівоча краса, достаток, чистота, добро, Батьківщина.

 Говорячи про яблуко як образ української писемної поезії, відразу згадується твір «Яблука доспіли, яблука червоні…» Максима Рильського. Тут усе дихає щедрістю благодатної української осені, багатством яблуневих садів, жовтих, доспілих нив. У вірші змальовано відчутну картину ранньої осені, бабиного літа, яка вивершується у «достиглості» людських почуттів:

                                               Яблука доспіли, яблука червоні! 

                       Ми з тобою йдемо стежкою в саду,
                       Ти мене, кохана, приведеш до поля,
                       Я піду — і, може, більше не прийду.

                       Вже й любов доспіла під промінням теплим,
                       І її зірвали радісні уста, —
                       А тепер у серці щось тремтить і грає,
                      Як тремтить на сонці гілка золота.

                      Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
                      Плугатар у полі ледве маячить…
                      Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
                      Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Дорогі читачі, спробуйте також відчути захоплення красою та щедрістю осінніх дарунків у поезії А. Малишка "Яблука".

                                           Я люблю, як буває осінню 

                                           пахне яблуками у хаті.
                                           Он лежать вони, повні просині, 

                                           повні сонця, немов на святі;
                                           крутобокі і вітром точені,
                                           на весілля десь приурочені, 

                                           повисають на гільце зрубане
                                           і самі бубонять, як бубони...
                                           Звуться зорями і ранетами,
                                           повні пахощів, соком гожі, 

                                           доспівали попід планетами,
                                           і планети — на них же схожі.
                                           Мились росами десь під тучею,
                                           в землю падали в добрім літі,
                                           і ставала земля пахучою,
                                           ніби яблуко на орбіті...