субота, 25 квітня 2015 р.

Соловецький в'язень

       "РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ": МИКОЛА ЗЕРОВ
                     (до 125-ліття з дня народження)                
                          Перекладач, учений, критик і поет,
                          Закоханий в Елладу і поетів Риму,
                          Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму.
                          Великий ерудит, природжений естет,
                          Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет.
                          Перекладав поетів світових перлини,
                          Нещадно розбивав противників доктрини,
                          І кожен рік міцнів його високий лет…
                          В часи сваволі дикої, пітьми і зла,
                          Коли засліплені безглуздий культ кували,
                          В неволі дальній, де німа холодна мла,
                                                                Миколи Зерова не стало.
                                                                                                          О. Теліга
   У цьому сонеті влучно описане життя Миколи Зерова, якого заслужено називають гордістю української літератури.Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, укра­їнській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блиску­чий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатю­щий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.
   Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів (М. Рильського, М. Драй-Хмари, О. Бургардта, П. Филиповича), полягала в необхідності засвоєння найвищих літератур­них здобутків людства як передумови справжнього розквіту мис­тецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20–30-ті роки ХХ ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав україн­ську словесність невід’ємною складовою європейської культури.
Як науковець і літературознавець, він турбувався й убо­лівав за майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925–1928 рр., ставши на бік М. Хви­льового та інших членів ВАПЛІТЕ. Виступав проти зведення штучної завіси між укра­їнською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє україн­ського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати досвід минулих поколінь, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Йому було чуже неуцтво й при­стосуванство в літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й почалося: неокласики, руйначі усталених традицій, формалісти, а значить — вороги народу. Звідси — неприязнь, підозра, неприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту) Микола Зеров жив у «підві­шеному» стані — зацькований і зневажений. Та вірив, що кривда відступить. Не відступила…
    На Соловках у нелюдських жахливих умовах письменник намагався хоч якось зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося. Але безжальна тоталітарна машина не зали­шала йому шансів на життя.
   Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам’яттю тисячо­літь, прагнув служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспільства.
  Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова повноправно входить у фонд культурних цінностей укра­їнського народу, якому він і присвятив усе своє коротке життя.
                                        

6 коментарів:

  1. Так, Микола Зеров - геніальна людина... А рядки його поезій розповідають нам про те, чим жив поет, про що мріяв, над чим замислювався, у що вірив, чого прагнув... ЕЛЕГІЯ
    Чорніє лід біля трамвайних колій,
    Синіє в темних вулицях весна;
    Мого юнацтва радість осяйна
    Встає назустріч нинішній недолі.

    "Це справді ти? В якій суворій школі
    Так без жалю розвіялась вона,
    Твоя веселість буйно голосна?
    Які смутять тебе нудьга і болі

    А згадуєш, яке тоді було
    Повітря? Небо? Гусяче крило,
    Здається, з нього пил і бруд змітало.

    Як лід дзвенів, як споро танув сніг,
    І як того, що звалося "замало",
    Тепер би й сам ти витримать не зміг!"

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Тяжка доля привела М. Зерова на Голгофу сталінських катувань. Але минають десятиліття, і його ясна, чітка думка дедалі потужніше входить у культурне життя народу, його ім'я стало символом справжнього національного відродження. Бо погляди М.Зерова на літературу та суспільне життя є актуальними та близькими для нас .Він завжди прагнув знайти своє «я», своє розуміння трагічної громадянської війни. Для його обдарованої особистості основне - це краса, яка повинна врятувати людей від братовбивчих катаклізмів, що прокотилися кривавими стежками по Україні.
      Саме краса, розуміння, відданість державі в творчій спадщині М. Зерова є визначальними.
      Дякую Вам, Ліліє, за те, що не залишились осторонь цієї теми.

      Видалити
  2. Микола Зеров – один з «грона п’ятірного» . Неокласики своєю натхненною працею боролися проти просвітянства, кон’юктурщини, «червоної халтури», за високу культуру письменства. Вони нікому нічого не накидали, а тільки прагнули зберегти право на власний моральний та естетичний кодекс. Моральним авторитетом , лідером неокласиків був Микола Зеров. Його поетичним творам притаманна висока культура художнього мислення, інтелектуальна напруга, тонкий естетичний смак. На початку 30-х років їх, неокласиків, звинуватили у ворожості до більшовицької влади. Усі мали поплатитися життям. Але Бургардт (Юрій Клен) встиг виїхати до Німеччини, а Максим Рильський «покаявся» після першого допиту, потім написав дуже багато на догоду владі, зокрема «Пісню про Сталіна», і цим врятував собі життя. Але після розвінчання культу Сталіна вибухнув свіжою поезією( так зване «третє цвітіння»). А Зерову, Филиповичу і Драй-Хмарі нічого «не світило», крім Соловків і Колими, де вони і загинули. Миколу Зерова 3 листопада 1937 року застрелив капітан держбезпеки Міхаїл Матвєєв , який має найбільший список знищених українців (урочище Сандармох).

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Так, саме за те, що неокласики відмежовувалися від пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці, впроваджували у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтв, були і знищені.Бо все це представники влади трактували як невизнання радянської дійсності.
      Спасибі Вам за активність та майстерність ведення діалогів.

      Видалити
    2. Я Тобі, Іванко, дякую за активність, за актуальні дописи, за майстерні коментарі, за компліменти щодо моєї "майстерності". Завжди з нетерпінням чекаю на Твої свіжі цікаві статті. Натхнення Тобі і весняного настрою. Пиши.. Пиши... Пиши... Дякую!

      Видалити
    3. Щиро дякую за "весняний настрій" та добрі слова.

      Видалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...