Усміхайлики по-українськи

    Дуже часто ми копіюємо чужі вигуки, забуваючи про те, що в українській мові є набагато цікавіші та експресивні слова. Пропоную Вам, шановні читачі, переглянути добірку усміхайликів по-українськи, що з'явилися в мережі. Я вдячна авторові за  ці симпатичні  смайлики.

         

Актуально

Думки деяких учених-філологів щодо тесту ЗНО-2015 з української мови

 Майже чверть завдань з української мови, м'яко кажучи, не має однозначної відповіді, а логіка деяких питань незбагненна навіть для кандидатів і докторів філології.

Про це написав кандидат філологічних наук, доцент Львівського національного університету ім. І.Франка Богдан Тихолоз на своїй сторінці у Facebook.

Детальніше  читайте за посиланням

Соловецький в'язень

       "РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ": МИКОЛА ЗЕРОВ
                     (до 125-ліття з дня народження)                
                          Перекладач, учений, критик і поет,

                          Закоханий в Елладу і поетів Риму,

                          Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму.

                          Великий ерудит, природжений естет,

                          Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет.

                          Перекладав поетів світових перлини,

                          Нещадно розбивав противників доктрини,

                          І кожен рік міцнів його високий лет…

                          В часи сваволі дикої, пітьми і зла,

                          Коли засліплені безглуздий культ кували,

                          В неволі дальній, де німа холодна мла,

                                                                Миколи Зерова не стало.

                                                                                                          О. Теліга

   У цьому сонеті влучно описане життя Миколи Зерова, якого заслужено називають гордістю української літератури.Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, укра­їнській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блиску­чий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатю­щий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.

   Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів (М. Рильського, М. Драй-Хмари, О. Бургардта, П. Филиповича), полягала в необхідності засвоєння найвищих літератур­них здобутків людства як передумови справжнього розквіту мис­тецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20–30-ті роки ХХ ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав україн­ську словесність невід’ємною складовою європейської культури.

Як науковець і літературознавець, він турбувався й убо­лівав за майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925–1928 рр., ставши на бік М. Хви­льового та інших членів ВАПЛІТЕ. Виступав проти зведення штучної завіси між укра­їнською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє україн­ського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати досвід минулих поколінь, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Йому було чуже неуцтво й при­стосуванство в літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й почалося: неокласики, руйначі усталених традицій, формалісти, а значить — вороги народу. Звідси — неприязнь, підозра, неприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту) Микола Зеров жив у «підві­шеному» стані — зацькований і зневажений. Та вірив, що кривда відступить. Не відступила…

    На Соловках у нелюдських жахливих умовах письменник намагався хоч якось зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося. Але безжальна тоталітарна машина не зали­шала йому шансів на життя.

   Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам’яттю тисячо­літь, прагнув служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспільства.

  Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова повноправно входить у фонд культурних цінностей укра­їнського народу, якому він і присвятив усе своє коротке життя.

                                        

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки...

   22 квітня -  День Землі

   Красива, багата, щедра наша земля. Кого не чарували рожеві літні світанки і тихі зоряні ночі, солов’їні співи та барвисті килими квітів, тривожний шум лісу перед бурею чи щедрі дари осені? Стоїш іноді, наче зачарована, вдивляєшся, ніби вперше, в це неземне диво, і по-новому світяться в душі з дитинства знайомі слова:

                     …Дивлюся, аж світає,

                        Край неба палає,
                        Соловейко в темнім гаї
                        Сонце зустрічає.
                        Тихесенько вітер віє,
                        Степи, лани мріють,
                        Меж ярами над ставами
                        Верби зеленіють...

  Але я хочу обірвати цю поетичну ноту, бо мучить тривога, що з кожним днем гине на нашій землі ця симфонічна мелодія. Страшною дійсністю стали вирубані ліси, залишене розпалене багаття, знищені лікарські рослини, розкидане сміття. Через усе це зникло багато цікавинок у природі. Ми не усвідомлюємо, що досить тільки одного необережного поруху – і прекрасне щезне, як тонесенька, незрима павутинка .
  Наші предки, на відміну від нас, вважали, що природа жива, одухотворена і чудово розуміє людину. Борис Грінченко писав: «Усяка травинка на світі жива.От ходиш, думаєш , - воно так собі, як камінь …Але воно живе, і  чує, і розбирає. І земля чує, і дерево чує.Хіба ми не чуємо їх…». Так, ми не чуємо нікого і нічого, окрім себе і своїх бажань. Чому? А тому, що в нас відсутня екологічна свідомість, культура.Людина повинна не владарювати над природою, бути не царем, а її невіддільною частиною. Є багато законів про охорону природи, все ж найвищим для кожного з нас має бути совість. Бо, як сказала Л. Костенко, « усе іде , але не все минає над берегами вічної ріки» .

"Розстріляне відродження": презентація проекту

   26 квітня 2015 року видавництво "Основа" презентує збірку найкращих творів українських письменників літератури "Розстріляного відродження"(Євгена Плужника, Миколи Зерова,  Григорія Косинки, Миколи Хвильового, Остапа Вишні та інших). А також готується спеціальний проект, у якому читачам представлять раніше засекречені документи КДБ(листи, доноси, вердикти).

«Ми отримали дозвіл на роботу з повними досьє майже на усіх письменників "Розстріляного відродження", – розповіла видавець «Основи» Дана Павличко. – КДБ не тільки стежило за кожним кроком неугодних владі літераторів, вони знали усе: від розмов на кухні, які спецслужбам «зливали» псевдодрузі авторів, до того, хто вважає голодомор геноцидом, хто рівняється на Америку, а хто говорить, що перенос столиці з Харкова до Києва є аферою на користь Москви. Найбільше агенти раділи, коли творчі особистості не витримували утисків і починали пиячити. Письменник, який ставав алкоголіком, більше не представляв для  "совєтів" ніякої загрози. Ці трагічні матеріали будуть продемонстровані широкому загалу вперше, і я сподіваюсь, що вони остаточно переконають тих, хто ще сумнівається, що Радянський Союз – одне з найбільших лих, які зазнав світ».

Муза, освячена Франком

18 квітня - 155 років від дня народження Уляни Кравченко

   Кравченко Уляна( справжнє прізвище Шнайдер Юлія ), поетка , за фахом учителька, родом зі Львівщини.  Активістка українського жіночого руху, перша в Західній Україні жінка-поетеса, чиї твори стали популярними. На творчість Уляни Кравченко великий вплив мав Іван Франко.
 Народилася в родині повітового комісара, німця за походженням. Мати Уляни – Юлія Лопушанська – донька греко-католицького священика. Батько помер, коли дочці минуло десять років, тому її виховували в родині дядька –  судового радника        О. Лопушанського.

Початкову освіту майбутня письменниця здобула вдома (її вчителькою була німкеня, котра часто говорила з ученицею про літературу). Потім Юлія Шнайдер навчалася у Львівській учительській семінарії (1877–1881). Після її закінчення вчителювала у школах Львівщини, зокрема, у Бібрці до 1884-го. У тому ж році вона була переведена до сусіднього села Стоки, де у недобудованому приміщенні школи пропрацювала кілька місяців, а потім за протекції Івана Франка була переведена до Львова. Тут зазнала звинувачень у прихильності до фонетичного правопису (на противагу офіційному етимологічному) і в популяризації ідей Франка, через що була звільнена з роботи. Деякий час  Уляна Кравченко працювала вчителькою в родині поміщика з села Руденки під Львовом. Потім викладала два роки в селі Лужок Долішній на Дрогобиччині, де вийшла заміж за місцевого шкільного вчителя. У 1888–1920 рр.  працювала в селі Сільці з невеликими перервами.

Померла 31 березня 1947 р. у Перемишлі, де й була похована.

Після виходу 1885 року першої збірки “Prima vera”, яка підписана ще справжнім прізвищем і виразно позначена впливом поезії Івана Франка, юна поетеса здобула чималу популярність серед читачів. 1891 року вийшла друком поетична збірка “На новий шлях” під псевдонімом Уляна Кравченко, де вміщено вірші, насичені громадсько-політичними та патріотичними мотивами, закликами до жінок-сучасниць щодо активної участі у житті суспільства. Надалі понад два десятиліття її поезії виходять друком у різних часописах, журналах, альманахах, антологіях (“Зоря”, “Літературно-науковий вісник”, “Дзвінок”, “Життє і слово”, “Руслан” та ін.). Окремими виданнями її книги, адресовані головно для дітей та юнацтва, з'являться у 20–30-х роках ХХ ст., зокрема “Проліски”, “В дорогу” (обидві 1921), “Лебедина пісня” (1924), “Шелести нам, барвіночку” (1932). Одночасно поетеса видає і третю збірку своїх віршів “В житті є щось” (1929) та “Вибрані поезії” (1841), у яких суттєво домінують, кажучи авторським окресленням Уляни Кравченко, інтимні ліричні зізнання, пейзажно-настроєва лірика, наскрізними є мотиви туги за щастям, тривожне побивання-співчуття за простолюд у його змаганні з життєвими негараздами, а також громадянсько-патріотичні інтонації, в яких пульсують ідеї об’єднання обох частин української землі в єдиній Українській державі. Багата на заклично-патріотичні пасажі та громадянський пафос і майже нікому не відома (через заборону) збірка “Для неї – все!” (1931), де вміщено поезії зі стрілецькими мотивами, як-от: “Під Крутами”, “На стрілецьку нуту", цикл “З пісень летунів” та ін. Окрім того, Уляна Кравченко видала збірки поезій у прозі “Замість автобіографії” (1934) та “Мої цвіти” (1933), численні статті, автобіографічні нариси, оповідання, повістки, спогадові шкіци. Поетка здійснила численні переклади і переспіви творів європейських поетів, що мали значний вплив на формування естетичних уподобань і вдосконалення художньої майстерності самої письменниці та її сучасників.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

  Віщі дзвони                         

 В небі,  зоряній безодні,

Тонуть дзвони Великодні,

Тонуть, тонуть, ніби сон, 

Б'ються, дзвонять тон у тон...

З ними дума в небо лине.

З ними никне, з ними гине

Тьма заслон.

Гаснуть зорі... Знову світло.

Все радіє, все розквітло.

Зникла сила перепон.

Вся земля - святий амвон!

Сяйвом душі всі облиті.

І немає їм на світі заборон.

   Передрадісну звістку голосять нині Великодні дзвони: ХРИСТОС ВОСКРЕС! Серце в грудях так могутньо б'ється, а душа ясним щастям переповнена.

  "Христос воскрес!" - гомонять воскресні дзвони, радісною піснею дзвенять простори. Гомонять нею далекі поля, луги й ліси. І пливе велично пісня ця нестримною хвилею ген у надземні обшири, щоб долетіти туди, де царить вічний Великдень.

   Хай радість небес через світлу перемогу Христа над смертю зворушливими словами святкової Воскресної Служби лине сьогодні у серце кожного українця. День Христового воскресіння - це  день нашої надії та віри народу в його краще майбутнє. Не плач, Україно, стій мужньо під своїм хрестом. Не хилися безнадійно. Встане правда. Встане та оживе. І воскресінням  тебе звеселить. І житимеш життям новим, щасливим і достойним.

  Воскресла ВОЛЯ! Бог воскрес!

  ХРИСТОС ВОСКРЕС!

 Любі друзі, з відчуттям глибокої радості і від щирого серця вітаю Вас із Воскресінням Христовим! Хай величне свято Великодня принесе любов та світло у Вашу родину, щирість та добро у взаємини. Хай Боже благословення буде запорукою миру на нашій землі, духовного відродження України, здійснення найзаповітніших сподівань.

Числівник

Котра година?

( як правильно відповісти на запитання)

"Хай буде так, як хоче Бог..."

7 квітня -  Благовіщення Пресвятої Богородиці

  Це свято воскреслої землі, пробудження життєвої сили природи. Цього дня Дух світла благословляє Землю і все, що живе на ній. На Благовіщення прилітає ластівка — Божа птиця.

   Архангел Гавриїл був посланий Богом у місто Назарет до Пресвятої Діви Марії і повідомив, що Господь обрав її бути Матір’ю Божою. Ангел з’явився в будинок праведного Йосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: "Радуйся, благодатна! Господь із Тобою! Благословенна Ти між жонами". Далі ангел повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня. Тож хай буде так, як хоче Бог.

  За переказами, у руках архангел тримав білу лілею - 

символ чистоти і непорочності. 

 На Русі здавна існував звичай у це свято випускати на волю птахів, які символізують Святий Дух, що зійшов на Діву Марію.

 Слово "Благовіщення" означає добру, радісну звістку про те, що почалося звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. У церкві в цей день святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули весну.

 Тяжким гріхом на Благовіщення вважалася праця - звідси приказка: "На Благовіщення птах гнізда не в'є, а дівка коси не плете".

  У народі це свято третьої зустрічі зими з весною. Вважається, що цього дня весна остаточно долає зиму, а  Бог благословляє землю для сівби. На Благовіщення Матір Божа з небес розсипає з «Благовіщенської коробки» росу або дощ, сніг чи туман. Отже, якщо будуть якісь опади, — чекайте урожайний рік.

Верба красна розквітає й про Великдень сповіщає...

 ...Весняне сонечко пестить своїми променями крайнебо, зігріває його, додає червоної святкової барви. Здається, що ці вечорові промені зовсім не хочуть прощатись. Он своєю загадковістю вони вже зовсім близько добираються до струн душі, торкають спогадами серце. І спогади ці оживають єдиним словом - Великдень. У весняному промені воскресає Вербна неділя.  Святкова літургія, а потім – “Лоза б’є- не я б’ю, за тиждень - Великдень”... 

 Дорогі друзі, вітаю Вас зі святом Входу Господнього в Єрусалим. Хай у Ваші домівки разом із освяченим вербовим гіллям входять мир та Божа благодать. У серці хай оселяться тепло та доброта, а в душі - краса.

Гілочки тоненькі, котики пухнасті

Хай несуть у хату спокій, мир і щастя,

Хай несуть у серце радість Воскресіння,

Хай направлять наші душі до спасіння.

Гілочки тоненькі, котики вербові 

Всіх благословляють, щоб були здорові,

Щоб жили в любові і достаток мали,

Щоб у молитві й з Богом діточки зростали.

Гілочки вербові сонце зігріває,

А душа радіє, а душа співає,

Бо вже близько Свято писанки і Пасха,

Бо на землю сходить Божа милість й ласка,

Бо уже за тиждень буде в нас Великдень!